ЕВТЕРПА НА КИЇВСЬКИХ КРУЧАХ

(СУЧАСНА КИЇВСЬКА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ)



У газеті «Літературна Україна» за 26 січня цього року ми давали звіт Об’єднання поетів Київської організації НСПУ за попереднє півріччя під назвою «Київ поетичний».
«Об’єднання поетів, зокрема його творча рада, у складі якої 12 активних письменників, запровадила та підтримала чимало нових ініціатив-проектів, до яких, на жаль, з елегійною нехіттю, байдужістю долучалися столичні поети. І нічого тут неприродного немає -- молоді поети мусять заробляти на хліб насущний і писати (геніальничати) у «вільний від роботи час», інші просто сидять на прикиївських дачах і мемуаризують, згадують минулі дні й битви, де разом боролись… ще інші визнають зовсім інші «тусовки». Є й такі, що ніяких «спільних проектів» не люблять», – зокрема мовилося там.
У цій же газеті у двох подачах (22 червня, 29 червня) – огляд сучасної молодої української поезії – «Вони прийшли, щоб з’єднати століття», де констатувалося: «На волі між диким капіталізмом та здеградованим соціалізмом виросло покоління, яке вже не бажає копіювати-мавпувати секондхендівські світові зразки «постмодерну», охудожнювати збанкрутілі класові, расові, статеві теорії, які чомусь вітчизняними теоретиками літературознавцями та літераторами-практиками пов’язуються не з квазіідеологією, а з естетикою, етикою, загалом духовністю, до якої були причетними настільки, як нещасний піддослідний пес академіка Павлова до оперного співу».

Та оскільки поезія загалом діло молоде, а в Київській організації НСПУ серед 323 членів Об’єднання лише 45 поетів віком до 35 років (тобто лише 14,5 відсотка), то мова здебільшого про тих, хто вже у прозаїчному віці, а то й мемуаристичному, у віці, коли вже пишуть не так вірші, як коментарі до них. Перепрошую вічно молодих душею винятків. Хоча Спілка письменників робить усе можливе, щоби омолоджуватися, хоча, як відомо, населення України загалом старіє катастрофічними темпами. І не вина поетів у цьому…

* * *

Зупинимося на деяких особливостях буття Об’єднання протягом останнього року.
Живучи в унісон хто із державою, хто з батьківщиною, а хто просто сам із собою, або в не-унісон з усім видим-невидимим світом, столичні поети, як і загалом поети, за своєю природою рідко люблять збиратися у групи, зграї, в яких більше трьох геніїв одночасно, бо ж, як відомо, присутність генія пригнічує не лише не-геніїв, а, буває, дратує інших геніїв.
Поза тим столичні поети різного віку та різних літературних шкіл все-таки коли-не-коли – як птахи перед вирієм, все-таки збираються під стріхою Національної спілки письменників України, зокрема її столичної Організації:

а) для того, щоби стати учасником  творчого семінару, організованого НСПУ загалом чи КО НСПУ зокрема;
б) за рекомендацією для подачі на якусь літературну премію, грант, передмовою до книжки поезій;
в) для допомоги у проведенні свого чергового чи ювілейного творчого вечора;
г) у підтримку актів громадської непокори, захисту української мови, загалом України в Україні (як це було, коли рятували приміщення Спілки, стояли на Майдані).

Гадаю, якщо б Спілка допомагала фінансово ще й, наприклад, видавати, книжки, квартирні проблеми лицарів пера не зависли у мертвій точці… активність членів Об’єднання була би значно пружнішою.
А так… чи не вина самих письменників у тому, що вони не одержують гонорарів, привчивши до такої «халяви» і всі журнали-газети, які ще друкують безпосередньо художні тексти, і видавців книг, і саму державу? Мені здається, пора так само згуртовуватися і виявляти активні протести, як це роблять, скажімо, шахтарі, вчителі, студенти. Навіть священики живуть зі свого хліба, лише письменник у нас не має на це права… Невже американізація нашої духовності зайшла так далеко, що те, що не пов’язане з грішми, непотрібне?.. Дивно. Якщо ми здатні захищати своє приміщення, то чому мовчимо, коли нізащо мають нашу працю, віддаючи мільярди різним лазаренкам закордон. Чому для нас передбачені закордонні гранти, але немає наших, національних, своїх. Аспірантка, яка захищає дисертацію за творчістю лауреата Шевченківської премії заробляє на ньому і науково-суспільний титул, і наукову пенсію, а він за лауреатство до пенсії у триста гривень має доплату… аж шістдесят гривень! І ми хочемо бачити талановиту і потужну молоду літературу!.. Талановита є. А от потужності вона при такому розкладі, відсутності державної національної ідеології не досягне. Аж ніяк не досягне. Хіба що вважати літературою чорнуху, порнуху, детективи і всякий інший ширпотребний мотлох, видання та піар якого підтриманий хитрими закордонними стратегами, яким потрібна колоніально-мавпувальна попса, а не Література вільної нації.
Треба згуртовуватись, організовуватись, виходити на вулиці.
Або ж приректи національну літературу на вимивання, на вимирання, як уже прирекли, заводи, науковий потенціал, землю…
Врешті – це справа гідності кожного вільного і незалежного письменника: скніти у рідній батьківщині чи просити грантів у чужих держав.

* * *

…Інколи поети приносять на творчу раду Об’єднання свої рукописи. …Й часом Київська організація НСПУ та її голова А. Г. Погрібний направду допомагають видавати їх окремими книгами чи антологіями через різні джерела фінансування, зокрема фінансування Київською мерією.
Так мене як співупорядника (перекладач та упорядник мій колишній викладач Д. С. Григораш) особливо радують гранки та поліграфічне оформлення майже 600-сторінкової антології українських перекладів різнонаціональних поетів, які загинули на фронтах Великої вітчизняної війни «Пісня над обелісками», яка з допомогою академіків Бориса Олійника, Миколи Жулинського, професора Анатолія Погрібного нарешті знайшла свого видавця і видавництво – «Фенікс». Щиро дякую всім причетним за допомогу у здійсненні цього святого проекту.
Тут же готуються до друку книжки Володимира Морданя, Тараса Унгуряна.
Ще добре, що спільно з Миколою Підгорним 28 червня було проведено фестиваль поетів Києва «Під відкритим небом», учасниками та членами журі якого також були поети нашого Об’єднання, дехто з яких активно присутній на створеному ним поетичному сайті http://www.virshi.kiev.ua/: як-от Віра Артамонова, Ярослава Бабич, Ганна Багряна, Володимир Гутковський, Валентина Давиденко, Василь Дробот, Юрій Завгородній, Теодозія Зарівна, Надія Калиниченко, Олеся Мамчич, Марина Муляр, Наталя Позняк, Наталя Поклад, В’ячеслав Рассипаєв, Олександр Стусенко, Людмила Таран, Вікторія Тищенко, Оксана Шалак, Ярослава Шекера…
Тому що створення власного сайту КО НСПУ наразі справа проблематична.
Не обійшовся без нашої участі і Всеукраїнський фестиваль «Підкова Пегаса» у Вінниці, організатор якого Микола Кротенко (псевдо – Микола Шошанні), який також є криейтором поетичного сайту http://www.poezia.org.
Олеся Мамчич із подачі Об’єднання одержала премію «Благовіст», Катерина Єгорушкіна – президентський грант на видання першої поетичної книжки «Пульсація миті» та передмову до неї.
Налагоджена співпраця із видавництвом «Сполом», яке сприяє виходові у світ книжок членів Об’єднання та книг поетів-класиків, упорядкованих ними – як-от книги лірики Лесі Українки, Олени Теліги. Так, у цьому видавництві вийшла друком книжка Валерія Іллі «Розширеними очима», Вікторії Осташ – «Візії», Ігоря Павлюка – «Бунт свяченої води», готуються інші.
Члени Об’єднання – активні учасники радіопередач, зокрема на радіо «Культура», автори публікацій у практично всіх вітчизняних літературних часописах, творчих поїздок по Україні та закордон – зокрема в Білорусь, у Польщу, Росію, Туреччину.
Проводиться активна співпраця з іншими літературними об’єднаннями, студіями, зокрема із львівськими, волинськими, дніпропетровськими, кримськими, рівненськими. Проведено спільні літературно-мистецькі зустрічі у м. Каневі, Білій Церкві, Кам’янці-Подільському, Херсоні, Запоріжжі, Житомирі… Презентації книг Ольги Германової, Олесі Мудрак, Ігоря Павлюка, Вікторії Осташ.


Члени Об’єднання – активні учасники цьогорічних ювілейних урочистостей, присвячених нашим класикам – Лесі Українці (1 серпня в селі Нечимне), Іванові Франкові (27 серпня у селі Нагуєвичі), Уласові Самчуку (10 вересня у селі Дермань).
26-27 квітня члени Об’єднання, зокрема Наталка Білоцерківець, Людмила Таран, Тарас Унгурян, Петро Осадчук, Ігор Павлюк були керівниками семінару поетів і критиків, організованому НСПУ.
Члени Об’єднання також – найактивніші учасники та співорганізатори «Поетичної весни у Києві», «Днів красного письменства», виступів у бібліотеках, дитячих садках, школах, військових частинах, брали участь у тематичних засіданнях Об’єднання критиків КО НСПУ під головуванням Олени Логвиненко).
Творча рада Об’єднання вдячна організаторам «Літературних п’ятниць» у приміщенні Спілки Олесі Мудрак та Василеві Рубанові, а також Валентині Козак за допомогу в організації роботи Об’єднання загалом.

Окрема розмова про «Альманах київських поетів», який я взявся впорядковувати, і, чесно скажу, не знав, як людина нова у києві та у Спілці, що зробити це буде так непросто. Дивує пасивність та неорганізованість поетів. Тобто альманах готовий, але із творів тих творів, які здали самі поети його поважно скласти неможливо. Неодноразово наголошувалося про здачу матеріалів у «Літературній Україні», по радіо, на письменницьких зборах. Як результат маємо 48 авторів, із них лише тридцять здали матеріали так як годиться: тобто із фотографією, біографією і текстом, інші – або без фото, або без біографії, або без… нормально набраного тексту. Тобто в такому вигляді видавати його немає сенсу, хоча все, що здане, систематизоване, загнане в комп’ютер, підготовлене до друку. Тому потрібна ще клопітка архівна робота, яку я очевидно зобов’язаний довести до толку, як наразі доводив до видання у світ усі проекти, за які брався.

* * *

Щодо формозмістової характеристики творчості поетів, то це тема окремої доповіді. Чимало членів Спілки та (автоматично) Об’єднання поетів є членами Асоціації українських письменників, інших письменницьких груп та об’єднань. Одні пишуть верлібри, інші – пісні. Хтось коми вживає, хтось пише без ком… Хтось лається, хтось молиться. Але всі – Поети. І кому до того діло: перші чи останні… як казав класик. Час відбере, і, можливо, парадоксально із останніх зробить перших – і навпаки.
Хоча, впевнений, зостануться такі ось вірші, рядки поетів, які на початку ХХІ століття принаймні тілом у стольному граді Києві, а душею, може, й у космосі, у степу, у Дніпрі… не знаю, де:

Хотілося випити
Все до краплини,
А більше розхлюпав
І розплескав…

І чаша – не винна,
І доля – не винна,
Це просто від щастя
Тремтіла рука.
(Вірш «Чаша» Леоніда Талалая)

А ще такі (поета, так би мовити, середнього покоління):

Пора…
Спасибі…
Ти — мовчиш в одвіт.
Я — вже на образ спрагло не молюся.
Минув Великдень.
І лишився світ –
таким, як був.
Мов не було Ісуса!..
Лишилась книга — Новий Заповіт.
В нім — четверо, не зовсім схожих, свідчень.
І знов вони беруться втішить світ
й навчити грішних
не впадати в відчай…
Та Божу поросль глушать словеса —
гучні й густі.
Їх не продерти й плугу…
Не гріють душу давні чудеса.
Немає духу ждать пришестя друге.
(Вірш «Страсті по вірі» Наталки Фурси)

І нарешті –красиві двадцятидволітні:

Гнат Картузний,
Лесь Мотузний,
Гриць Гарбузний,
Кость Кукурузний –
Усі розмовляли українською.

Жили в Києві,
Їздили у метро,
Стояли в черзі за жетонами
І розмовляли українською.

Кожен був студентом
(На різних факультетах),
Кожен вчив своє,
Але всі вчились – українською.

В кожного – свої справи,
Кожен – на своїй хвилі,
Але дещо їх об’єднує –
Вони розмовляють українською.

Я їх не знаю,
Але я впевнена,
Що, якщо підійду
І просто спитаю:
“Котра година?”, –
Отримаю відповідь –
Українською.
(Вірш Галини Ткачук «Розмовляти українською»)

Як кажуть, без коментарів, або – для сердечних роздумів.
Така вона, сучасна українська поезія Києва, і не лише Києва, і не лише українська. Але про неукраїномовну поезію на нашій землі, нехай вибачать побратими-поети, які пишуть іншими мовами, – інша, окрема, розмова.
Професійне та естетичне задоволення – вивчати таку поезію членів Об’єднання студентам спеціальності «Літературна творчість» Національного університету «Острозька академія», де працюю доцентом і куди люблять навідуватися київські поети різних поколінь, статей, шкіл і груп.

* * *

Звичайно, маю до себе більше претензій, ніж всі поети Києва можуть висловити демократично вибраній раді Творчого об’єднання поетів КО НСПУ, яка, як і голова Об’єднання, існує суто на громадських засадах і, як уже мовилося вище, мусить заробляти насущний де хто може і чим.
Отож, навряд чи мудро мати претензії одне до одного.
Слава Богу поезія найпоетичнішої нації у світі живе, дзвенить, для декого навіть стає чи не єдиним затишком душі у цьому «світі злому і холодному», може навіть релігією.

У Київській організації НСПУ складені списки тих поетів Києва, які за останні два роки одержали літературні премії, видали друком книги своїх віршів-поезій. Уся ця інформація подана у новому письменницькому довіднику, який можна буде придбати на нашому спілчанському з’їзді 17-18 жовтня. Тому у нашому звіті навряд чи доцільно подавати їх, адже заслуги Об’єднання поетів, кладучи руку на серце, як це роблять наші великодержавні небожителі, у цьому іноді нема ніякої, або ж вона зовсім незначна.
Вважаю за доцільне назвати імена й перерахувати хіба що твори поетів, яким ще немає 35, тих, яких у нас прийнято називати молодими, адже у них наше світле поетичне майбутнє:

Ярослава Бабич – «Діалоги на осінніх дахах», Ганна Багряна – «Між богами і нами», Наталя Бельченко – «Зверек в ландшафте», Юлія Богданова – «Антарес», Ірина Венжик – «Дорога в дощ», Тетяна Винник – «Гетсиманська молитва», Вадим Волков – «Пост», Ольга Германова – «Надто», Роман Голіней – «Веселкова грань сльози», Юлія Дмитренко – «Білокрила дорога», Олег Завадський – «Совість», Олег Здорик – «Аби лиш встиг…», Ірина Іванченко – «Репетиция одиночества», Катерина Калитко – «Посібник зі створення світу», Костянтин Коверзнєв – «Немає жалю», Данило Кубай – «Єресіярх», Ніна Кур’ята – «Золота лоза», Оксана Куценко – «У зимах бажань», Дмитро Лазуткін – «Дахи», Олеся Мамчич – «Перекотиболе», Леся Мовчун – «Неслухняні яблучка», Олена Москаленко – «У слова в мастерской», Олеся Мудрак – «Оголена самотність», Наталя Музика – «Велике прання», Тетяна Нарчинська – «Музика бджоли», Неда Неждана – «Котивишня», Богдан Норкін – «Храм часу», Башкирова Ольга – «Флейта з передмістя», Наталія Позняк – «По дорозі до казки», В’ячеслав Рассипаєв – «Новый абзац», Оляна Рута – «Брати Котигорошки», Олена Стельмах – «Сонячна Мальвія», Олена Сьомочкіна-Рижко – «В обіймах Місафір», Вікторія Тищенко – «Город мертвецов», Юрій Тітов – «Моя душа не може не співати», Галина Ткачук – «Збірка віршів», Наталя Тучинська – «Що записано в книгу життя», Євгенія Чуприна – «Сталкер», Ярослава Шекера – «Межи двома стінами жита»…

Чимало з них – лауреати спілчанського міжнародного конкурсу «Гранослов».
Декого, як-от Богдану Бойко, Надію Калениченко, Лесю Ковальчук, Олесю Лященко, Олексія Радимира, Марину Муляр, Наталю Чибісову… тут не згадано (вибачайте, панове поети, давайтеся чути-знати), оскільки не маю інформації про видані ними книги поезій, хоча наприклад книгу-казку Марини Муляр «Гра» сміливо можна вважати поетичною, а Наталя Чибісова, наприклад, давно заслуговує на ошатний томик лірики разом із поемою «Жанна д’Арк».
 
А наразі ще раз дякую секретаріату КО НСПУ та її голові А. Г. Погрібному, моєму заступникові Олесі Мудрак за співпрацю, підтримку.
Надіюся, що новообрана рада і новий голова Творчого об’єднання поетів зможе доробити те, що ми не доробили, дотворювати і доорганізовувати поетичні проекти і поетичну атмосферу в стольному граді Києві.
Я ж залишаю за собою право довпорядковувати Антологію київської поезії.
Хай живе українська поезія!
Слава українським національним поетам і зокрема поетам Києва, де, як сказав Борис Олійник,

Я спокійно б лежав під вагою століть,
Я б давно вже й землею став,
Але ж бісова дівка на кручі стоїть,
Огорнувши вітрами стан.

Бісова дівка – муза поезії – Евтерпа – ще таки стоїть на київських кручах, охороняючи нашу духовну територію.

Отож, здоров’я Музам і Пегасам із Евтерпою разом!



Ігор Павлюк.