Опублiковано: 2008.01.22
Володимир Сосюра
ТРЕТЯ РОТА (частина 15)
XLV
1. Подив — від трьох російських слів — «Политический оі дел дивизии».
2. «бытие определяет сознание»... — У передмові до праг «К критике политической экономии» (1859) К. Маркс пише «Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, и общественное бытие определяет их сознание» (К. Марк и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 13, М., 1959, с. 7).
3. Гамсун Кнут (справжнє прізвище — Педерсен; 18591952) — норвезький письменник, у романах якого капіталі стичному місту протиставлялося патріархальне село («Сом землі», 1917).
4. Поарм — від трьох російських слів — «Политический от дел армии».
5. ...коли поляки захопили Київ — 6 травня 1920 p. війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Київ.
6. Серраті Джачінто Менотті (1872 чи 1876—1926) — один із керівників Італійської соціалістичної партії (в 1910-х pp.); учасник II конгресу Комінтерну (1920). В 1924 р. в числі «третьоінтернапіопалістів» вступив до компартії.
7. Вона розказувала про червону Венгрію... Як там роздавили радянську владу. — 21 березня 1919 р. в Угорщині перемогла пролетарська революція, було проголошено Угорську радянську республіку. Радянську владу було встановлено і на Закарпатській Україні, що входила тоді до складу Угорщини. Після придушення угорської революції іноземними інтервентами в Угорщині в 1920 p. встановлено фашистську диктатуру на чолі з М. Хорті, відновлено монархію.
8. Наподив — начальник політичного відділу дивізії.
9. ...вони переживають нашу керенщину... — Очевидно, В. Сосюра мав на увазі наяність жіночих загонів, які охороняли перед штурмом Зимовий палац, де знаходився Тимчасовий уряд О. Ф. Керенського.
10. Гінденбург Пауль фон (1847—1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час першої світової війни 1914 p. командував військами Східного фронту, з 1916 p. — начальник генерального штабу.
У записі В. Сосюри йдеться, очевидно, про якийсь із військових маршів Гіндепбурга, популярний у ті роки.
11. Після змирення з поляками... — 12 жовтня 1920 p. польський уряд погодився на перемир'я і підписав договір у 1921 p.
XLVI
1. «Коли зустрінемся ми знову...» — В. Сосюра цитує слова Т. Шевченка із вірша «Якби зустрілися ми знову...» (1848);
Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово Тоді промовила б мені?
2. «Нова Баварія» — передмістя Харкова 1920-х років.
XLVII
1. Піонтек, — В рукописі нечітко написано це прізви в результаті чого при передрукові та в публікації урив роману в десятому томі Творів в 10-ти томах (К., «Дніп] 1972) допущена неточність — «Шотнек». Є підстави вважати, що це була дружина 1. Ю. Кулика Люціана Карлії Піонтек (1899—1937) — українська радянська письменни
2. Кулик Іван Юліанович (справжнє ім'я та по батьков Ізраїль Юделевич (1897—1941); літературні псевдонімі; Р. Ролінато, Василь Роленко) — український радянський сьменник, партійний і громадський діяч. В автобіографії, писаній у Києві 5 жовтня 1958 р., В. Сосюра так оцінює роль I. Ю. Кулика у вирішенні його творчої долі:
«В Харкові мою долю в українській поезії визначив її Юліанович Кулик, котрий звернув на мене увагу як на лодого поета і через ЦК КП(б)У відкликав мене з армії.
Руками Кулика партія дала мені путівку в поетичне ж тя...» (Див. вид.: Твори в десяти томах. — Т. 10. — К., «Дв po», 1972. —С. 76).
3. «Вісті» — українська республіканська газета «Ві ВУЦВК», що виходила в Києві (березень-серпень 1919 1934-1941) і в Харкові (1920-1934). 14 травня 1941 p. 63 об'єднана з газетою «Комуніст».
4. Коряк Володимир Дмитрович (1889—1939) — українськ радянський критик.
5. Блакитний Василь Михайлович (справжнє прізвище Елланський; 1894—1925) —український радянський письмі ник і громадський діяч.
6. Всеукраїнський пролеткульт — пролетарська культурно-освітня і літературно-мистецька організація України, яка ставила своєю метою створення нової, пролетарської культури шляхом розвитку творчої самостійності пролетаріату.
Деякі теоретики пролеткульту з вульгарно-соціологічних позицій пропагували ідею «чистої» пролетарської культури, заперечували класичну спадщину, претендували на повну автономію в питаннях культури.
7. 3. Невський, Рижов — члени оргбюро Всеукраїнського пролеткульту.
8. Пилипенко Сергій Володимирович (псевдонім — Сергій Сліпий, Плугатар та ін.; 1891—1943) — український радянський письменник, один із засновників літературної організації «Плуг». Був редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда».
9. Майський (справжнє прізвище Булгаков) Михайло Семенович (1889—1960) — український радянський письменник. Після Великого Жовтня працював у Наркомосі, завідував робітничим відділом газети «Вісті», багато часу віддавав організаційній роботі в пролеткульті — «Гарті», де був відповідальним секретарем.
10. Хвильовий Микола Григорович (справжнє прізвище Фітільов; 1890—1933) — український радянський письменник.
11. Поліщук Валер'ян Львович (літературні псевдоніми — Микита Волокита, Сонцвіт Василь та ін.; 1897—1942) — український радянський письменник.
12. «Нема Нікандрика, нема». — Рядок із вірша В. Л. Поліщука «Ридання братнє», написаного на смерть молодшого брата Нікандра.
13. І було дві сестри, Ліка і Льоля... — Йдеться про сестер Лідію і Олену Іллівну Конухес (згодом дружина В. Л. Поліщука).
14. Это было на радостном юге... — В. Сосюра наводить дві строфи із вірша російської поетеси М. Лохвипької.
15. Мемфіс—давньоєгипетське місто, засноване в III тисячолітті до н. е.; столиця Єгипту в 28—23 ст. до н. е.
16. «1917 рік» — поема В. Сосюри, написана в 1921 р., в якій відтворені події громадянської війни на Україні в 1917— 1919 pp.
17. Люксембург Роза (1871—1919) —діяч німецького, польського й міжнародного робітничого руху; її ім'ям було названо тоді площу в Харкові.
18. Панч Петро Йосипович (справжнє прізвище — Панчснко; 1891—1978) — український радянський письменник.
19. Вражливий Василь Якович (справжнє прізвище — Штанько; 1903—1938) — український радянський письменник.
20. Копиленко Олександр Іванович (1900—1958)—український радянський письменник.
21. Яновський Юрій Іванович (1902—1954) — український радянський письменник.
22. Підмогильний Валер'ян Петрович (1901—1941)—український радянський письменник.
23. Головко Андрій Васильович (1897—1972) — український радянський письменник, один із зачинателів української радянської прози.
24. Перша збірка В. М, Сосюри «Поезії» була видана в Сумах (Всеукрдержвидав, 1921. —16 с.).
25. Доленго Михайло Васильович (справжнє прізвище — Клоков; 1896—1982) — український радянський поет, літературний критик, ботанік (доктор біологічних наук). Рецензія М. Доленго «Володимир Сосюра. Поезії» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1921, № 2, с. 141.
26. ...в 1922 році, коли вийшла друга моя збірка «Червона зима»... — Названа збірка В. Сосюри вийшла в Харкові в 1921 p., але на титульній сторінці було поставлено дату 1922.
27. Франко Тарас Іванович (1889—1971) — український радянськиі'і літературознавець; син І. Я. Франка. Рецензія Т. І. Франка «Володимир Сосюра. «Червона зима» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1922, № 1/3, с. 71.
28. Семенко Михайло (Михайль) Васильович (1892— 1937) —український радянський поет-футурист.
28. «Червоний шлях» — український громадсько-політичний, літературно-мистецький і науковий журнал, що виходив у Харкові в 1923—1936 pp. як щомісячник і був із січня 1931 p. органом Федерації об'єднань радянських письменників Україні!.
30. Мамонтов Яків Андрійович (літературні псевдоніми — Я. Лірницький, Я. Пан; 1888—1940) — український радянський драматург, театрознавець.
31. Сенченко Іван Юхимович (1901—1975) — український радянський письменник. Літературну діяльність розпочинав і як поет, видавши збірку «В огнях вишневих завірюх» (X., ДВУ, 1925).
32. Комуністичний університет імені Артема — вищий навчальний заклад УРСР, що готував кадри керівних партійних і профспілкових працівників. Університет було створено в 1922 р. на базі реорганізованої Вищої партійної школи ЦК КП(б)У у Харкові (у 1932 p. був реорганізований у Вищу комуністичну сільськогосподарську школу).
33. Рожилин Валентин Сергійович — професор Комуністичного університету імені Артема.
34. Забіла Наталя Львівна (1903—1975) — українська радянська письменниця.
35. Божко Сава Захарович (1901—1947) — український pa дянський письменник.
36. Кириленко Іван Улянович (1903—1939) — український радянський письменник.
XLVIII
1. «Гарт» — Спілка пролетарських письменників України (1923—1925), членами якої були В. Блакитний, П. Тичина. І. Микптенко та ін.
2. Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович (літературні псевдоніми — В. Вецеліус, М. Крамар; 1895—1937) — український радянський письменник.
3. Футуристи (слово-звук) — представники футуризму (від латинського futurum—майбутнє), формалістичного напряму в літературі й мистецтві, що склався напередодні і в роки першої світової війни. В українській літературі представниками футуризму були у 1920-х роках М. Семепко, Г. Шкурупій та ін.
4. Імажиністи (слово-образ) — представники літературного угруповання імажинізму (від англійського — image — образ), що існувало переважно в Росії в 1919—1927 pp. (В. Г. Шершеневич, А. Б. Марієигоф, ранній період творчості С. 0. Єсеніпа). Імажиністи проголошували основним принципом поетичної творчості самоціль форми, зводили поезію до штучних образів і метафор і т. п.
5. Акмеїсти (слово-плоть) — представники модерністської течії в російській літературі початку XX ст. — акмеїзму (від грецького akme — вершина, вищий ступінь, розквіт). Акмеїсти проповідували «мистецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.
6. Нічевокв (слово-тінь) — представники однієї з модерністських течій в російській літературі початку XX ст.
7. Символісти (слово-символ) — представники європейського літературно-художнього напряму кінця XIX — поч. XX ст. (французьке symbolisme, від грецького symbolon — знак, символ). Елементи символізму помітні у творчості українських письменників М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського, а пізніше в поезії П. Тичини, О. Слісаренка, Я. Савченка, В. Ярошенка.
8. Декаденти (від французького decadence — занепад) — представники антиреалістичних течій у буржуазній літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст. Для декадентів були характерними відчуженість від життя, відмова від суспільної боротьби, пропагування концепції «мистецтво для мистецтва», песимізму, містики. Декадентство об'єднує різні за формальними ознаками, але близькі за суттю школи — символізму, акмеїзму, футуризму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму, екзистенціалізму.
9. «Вапліте» — Вільна академія пролетарської літератури—літературна організація на Україні (1925—1928). До Вапліте спочатку належали письменники М. Яловий, М. Хвильовий, 0. Слісаренко, Г. Епік, П. Панч, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Громов, І. Дніпровський, А. Лейтес, П. Тичина, А. Любченко, О. Копиленко, Д. Фельдман, В. Сосюра, М. Бажан, М. Майський, В. Вражливий, О. Довженко, Г. Коцюба. Згодом організацію поповнили М. Куліш, Ю. Смолич, Ю. Яновський, І. Сенченко, Г. Коляда. Організацією було видано п'ять номерів журналу «Вапліте» і один випуск альманаху «Вапліте» і «Вапліте, зошит перший».
10. Куліш Микола Гурович (1892—1942) —український радянський письменник-драматург.
11. «Неокласикам» — вірш В. Сосюри, написаний у червні 1926 p. (друга редакція—у 1957 p.) і не включений до збірок, що виходили в той час. Неокласики — літературне угруповання на Україні письменників та літературознавців (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Могилянський, О. Бургардт), представники якого проповідували кращі традиції античності, ренесансу та класицизму, запозичуючи з минулого образи та стилістичні прийоми.
12. ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників — літературна організація на Україні в 1927—1932 pp., до складу якої входили І. Микитенко, Іван Ле, В. Сосюра, О. Корнійчук та ін.
13. Літфронт — очевидно Пролітфронт — літературна організація, заснована в 1930 р. М. Хвильовим і колишніми членами організації Вапліте. Через рік після створення члени Пролітфронту влилися до організації ВУСПП.
14. «Нова генерація» — літературна організація українських футуристів, що функціонувала в Харкові в 1924—1931 pp., до якої входили письменники М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Полторацький та ін. Засновники організації проголошували гасла про «нову форму», переносячи на радянський грунт різні течії та формалістичні прийоми.
15. «Авангард» — літературна група в Харкові (1925— 1929), яка декларувала тісний зв'язок літератури й мистецтва з «добою індустріалізму», виявляючи іноді зневагу до реаалізму і прогресивних традицій національної культури.
16. «Молодняк» — літературна організація письменників України (1926—1932), до якої Харкова й Києва, що належала до «Плугу» ніаація видавала журнал «Молодняк». комсомольських входила молодь й «Гарту».
17. Усенко Павло Магвійович (1902—1975) — український радянський поет.
18. С. К. — криптонім вжито з етичних міркувань.
19. «Сьогодні геніїв чекаю» — вірш В. Сосюри із поетичної збірки «Місто» (1924), мав прис-вяту «Тов. Усенкові».
20. Савченко Яків Григорович (1890—1937) — український радянський письменник. Стаття Я. Г. Савченка «Мертве й живе в українській поезії», в якій давалася й оцінка творчості В. М. Сосюри, була надрукована в журн. «Життя й революція», 1929, № 1 (с. 121—126) і № 2 (с. 122—38).
21. Чупринка Грицько Оврамович — український поет.
22. Троянкер Раїса — маловідома поетеса.
23. Меженко Юрій Олексійович (справжнє прізивще — Іванов-Меженко; 1892—1969) — український і російський радянський бібліограф, літературознавець, колекціонер.
24. Віра—Берзіна Віра Касперівна, перша дружина В. М. Сосюри, якій поет присвятив поему «Робфаківка» (1923).
25. Свврдловський комуніверситет — Комуністичний університет імені М. Я. Свердлова — перший в Радянській країні вищий партійний навчальний заклад, що готував кадри керівних партійних, і радянських працівників; створений у 1919 р. У 1932 p. університет було реорганізовано у Вищий сільськогосподарський комуністичний університет імені Я. М. Свердлова.
XLIX
1. ХІНО — Харківський інститут народної освіти.
2. Плевако Микола Антонович (1890—1941) — український радянський літературознавець і бібліограф. В. Сосюра має на увазі упорядковану вченим двотомну «Хрестоматію нової української літератури», де вміщено біографії 75 письменників а бібліографією.
3. «Песнь о Роланде» — героїчна епопея французького середньовіччя (XII ст.). Побудована на народних піснях, легендах, літописах.
4. Петро І Великий (1672—1725) — російський цар з 1682 p., імператор з 1721 p.
5. Філіпп — очевидно, йдеться про Філіппа II Августа (1165—1223) —короля Франції а 1180 p., який проводив політику централізації держави і був одним із керівників третього хрестового походу.
6. «Глаза сияют, лик прекрасен...» — Тут і далі В. Сосюра неточно наводить рядки із поеми О. С. Пушкіна «Полтава»:
«...лик ужасен».
7. Тевелєв Мусій Соломонович (1890—1918) — учасник боротьби за владу Рад на Україні. У 1915—1917 pp. працював у Катеринославській, а потім u Харківській більшовицьких організаціях. Розстріляний німецькими окупантами.
8. «Слово» — кооперативний будинок письменників у Харкові.
9. Дніпровський Іван Данилович (справжнє прізвище — Шевченко; 1895—1934) — український радянський письмен ник.
10. Шмигельський Антон Іванович (1901—1972) — україн ський радянський письменник.
11. Чон — «части особого назначения».
1. «Більше не побачу сонячних очей». — В. Сосюра циту' другий рядок другої строфи вірпіа П. Тичини «Подивилас:
ясно...» (1918).
2. Чумак Василь Григорович (літературні псевдоніми С. Віче, Вагр, Ічня; 1901—1919) — український радянськиі поет.
3. «Воздвигне Вкраїна свойого Моисея...» — рядок із вірша П. Тичини «І Белий, і Блок...» (1919).
4. «А справжня муза неомузена...» — В. Сосюра цитує третю строфу вірша П. Тичини «Один в любов...» (1919).
5. ...читав нам свої харківські вірші про жорстокий годинник над головою, про цвинтар... — Йдеться про вірші П. Тичини «Харків» (1923) та «Фуга» (1921).
6. «Глибинами не всохну, не вмілію»... — В. Сосюра не зовеш точно наводить третій рядок «Глибинами не втану, не змілію...» із першої строфи вірша П. Тичини «За всіх скажу...» (1922).
LI
1. «Махно» — поема В. Сосюри, написана приблизно 1924 р. Текст не зберігся.
2. Примаков Віталій Маркович (1897—1937) — у роки громадянської війни командир корпусу Червоного козацтва України.
3. Азарх Раїса — письменниця, співробітниця Державного видавництва України.
4. Епік Григорій Данилович (1901—1942) — український радянський письменник.
5. «ДПУ» — поема В. Сосюри «ГПУ», написана в 1928 p.
6. ДВУ — Державне видавництво України.
7. «Серце» — збірка В. Сосюри, видана в 1931 p. (X., «ЛІМ», 1931).
LII
1. Затонський Володимир Петрович (1888—1938) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1929 р.), В 1922—1923 pp. і в 1933—1938 pp. —нарком освіти УРСР.
2. Бунд (мовою ідиш—«союз»), «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії» — опортуністична дрібнобуржуазна націоналістична організація (1891—1921).
3. Яловий Михайло (літературний псевдонім — Юліан Шпол; 1891—1934) — український радянський письменник, член-фундатор і перший президент ВАПЛІТЕ. Роман «Золоті лисенята» був надрукований у 1927 p.
4. Прізвище даної особи не вказується.
LIII
1. Заливчий Андрій Іванович (1892—1918) — український письменник і громадський діяч, один із керівників повстання 1918 p. проти гайдамаків і німецьких окупантів на Чернігівщині, у боротьбі з якими й загинув.
2. Скрипник Микола Олексійович (1872—1933) — радянський державний і партійний діяч, академік АН УРСР (з 1928 p.) і АН СРСР (з 1929 p.).
3. Досвітній Олесь (справжнє прізвище — Скрипаль Олександр Федорович; 1891—1934)—український радянський письменник.
4. Касьяненко Євген — журналіст. Із 1925 p. — редактор газети «Вісті».
LIV
1. Данилова Марія Гаврилівна — друга дружина В. М. Сосюри.
LV
1. У рукопису пропуск.
LVI
1. Чсірот Михась (1896—1938) — білоруський радянський письменник.
2. Дубовка Володимир Миколайович (1900—1976) — білоруський радянський письменник.
3. Александрович Андрій Іванович (1906—1963) — білоруський радянський письменник.
4. Колас Якуб (справжнє прізвище — Міцкевич Костянтин Михайлович; 1882—1956) — білоруський радянський письменник, народний поет БРСР (з 1926 p.), академік АН БРСР (з 1928 р.). В. Сосюра переклав три вірші Якуба Коласа («Киньте смуток!», «Відгук» і «Устінський горбок»).
5. Купала Янка (справжнє прізвище — Лупевич Іван Домініковцч; 1882—1942) — білоруський радянський поет, народний поет БРСР (з 1925 p.), академік АН БРСР (з 1928 p.), академік АН УРСР (з 1929 р.). В. Сосюра переклав три вірші Янки Купали («Старі окопи», «Генапвале», «А ми собі сіємо й сіємо...»).
6. Корнійчук Олександр Євдокимович (1905—1972) — українськиіі радянський письменник-драматург, державний і громадський діяч, академік AH CPCP (з 1943 p.), академік АН УРСР із 1939 р.), Герой Соціалістичної Праці (з 1967 p.). Був головою правління Спілки письменників України (в 1938-1941 pp. і в 1946—1953 pp.).
7. Білодід Іван Костянтинович (1906—1981) — український радянський мовознавець, академік AH CPCP (з 1972 p.), академік АН УРСР (з 1957 p.), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 p.). В. Сосюра, очевидно, мае на увазі працю І. Білодіда «Російська мова — мова міжнаціонального спілкування CPCP» (1962).
8. Рилєєв Кіндрат Федорович (1795—1826) — російський поет, декабрист, страчений царизмом. Автор поезій високого громадянського звучання, історичних дум, агітаційних віршів. К. Ф. Ріілєев у 1817—1820 pp. жив па Україні, знав українську мову, вивчав історію України, писав твори на українську тематику (дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський», «Наливайко»). В. Сосюра переклав вірш К. Рилєєва «Мене навідати бажала».
9. Прокоф'єв Олександр Андрійович (1900—1971) — російський радянський поет, Герой Соціалістичної Праці (з 1970 p.), лауреат Ленінської премії (1961). Україні присвятив ряд поезій, переклав твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка. В редакційній статті газети «Правда» від 2 липня 1951 p. «Проти ідеологічних перекручень в літературі», в якій В. Сосюру було піддано критиці за опублікований у журналі «Звезда» (1951, № о) вірш «Любіть Україну», О. Прокоф'єва було звинувачено в тому, що він «безвідповідально поставився до свого обов'язку перекладача», «з незрозумілих причин допустив повну сваволю, вписавши в текст образи, яких зовсім немає в автора вірша».
10. Софронов Анатолій Володимирович (нар. 1911 p.) — російський радянський письменник, драматург, Герой Соціалістичної Праці (з 1981 р.). Ряд віршів присвятив Україні, Т. Шевченкові. У 1953—1986 pp. — головний редактор журналу «Огонек».
11. Микитенко Іван Кіндратович (1897—1937) — український радянський письменник.
Стосунки між В. Сосюрою і І. Микитенком були дружні.ми, хоч, як це видно із роману, інколи загострювалися. В. Сосюра іноді суб'єктивно оцінював діяльність свого літературного побратима, але із співчуттям ставився до його загибелі в 1937 р., про що говорить у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960). В Сосюра присвятив 1. Микитенку поему «Мазепа» («Життя й революція», 1929, № 1),
12. Ермітаж — найбільший в СРСР музей історії мистецтва і культури (Ленінград), що виник у 1764 p. як приватна збірка художніх творів Катерини II.
13. Кап Зельман Мендельович (нар. 1911 p.) —український радянський письменник.
14. Хвиля Андрій—керівник агітпропу в ЦК КП(б)У, а пізніше — заступник наркома освіти СРСР.
15. Муравйов Михайло Артемович (1880—1918) — військовий авантюрист, який приєднався до боротьби за Радянську владу, лівий есер, підполковник. В 1917 p. під час бунту Керенського — Краснова — начальник оборони Петрограда. В 1918 p. — головнокомандуючий військами Східного фронту, але зрадив Радянській владі і підняв 10—11 липня 1918 p. бунт у Симбірську. Був убитий при арешті.
16. Червоненко Степан Васильович (нар. 1915 p.) — партійний і державний діяч УРСР, дипломат. В 1956—1959 pp. — секретар ЦК Компартії України.
17. Любченко Панас Петрович (1897—1937) — державний і партійний діяч УРСР.
18. Фореггер Микола Михайлович (справжнє прізвище — Грейфентурн; 1892—1939) — російський і український радянський режисер, балетмейстер, народний артист УРСР (з 1934 р.). У 1929—1936 p. —режисер Харківського і Київського театрів опери та балету.
19. Назаренко Іван Дмитрович (1909--1986) —партійний і державний діяч УРСР, доктор філософських наук (з 1962 р.). В 1946—1947 pp. і в 1949—1956 pp. —секретар ЦК Компартії України.
20. Гаршин Всеволод Михайлович (1855—1888) — російський" письменник.
21. Терещенко Микола Іванович (1898—1966)—український радянський письменник, перекладач.
22. «Справа честі» — п'єса І, Микитенка (X., «Гарт», 1932).
23. Лахуті Абулькасім Ахмедзаде (1887—1957) — таджицький радянський поет. В. Сосюра переклав два вірші А. Лахуті («Лист з дороги», «Вином любові»).
24. Ставський Володимир Петрович (справжнє прізвище — Кирпичников; 1900—1943) — російський радянський письменник. Загинув на фронті. В 1937—1943 pp. був редактором журналу «Новый мир».
LVII
1. «Розгром» — поема В. Сосюри, текст якої не зберігся.
2. Вишня Остап (справжнє прізвище — Губенко Павло Михайлович; 1889—1956) — український радянський письменник, сатирик і гуморист.
3. Річицький Анатолій (літературний псевдонім — Пісопький) — український політичний діяч, журналіст. Автор праці «Тарас Шевченко в світлі епохи».
4. Щербина Іван Савич (1891—1979) — український радянський письменник.
5. Крушельницький Антін Володиславович (1878—1941) — український письменник, критик, журналіст.
6. Лісовий Антін — український радянський поет.
7. Фефер Ідик (Ісак Соломонович; 1902—1952) — єврейський радянський письменник. Переклав єврейською мовою вірші Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри та ін.
8. Городськой Яків Зіновійович (1898—1966) — російський радянський письменник. Переклав російською мовою вірші багатьох українських поетів, в т. ч. і В. Сосюри.
9. Сенченко Антін — тодішній голова Спілки радянських письменників України.
10. Удень я сумно йшов по вулиці Короленка повз будинок ЦК... — Йдеться про теперішню вулицю Володимирську і будинок № 33, в якому тоді знаходився ЦК КП(б)У.
LVIII.
1. Брежньов Геннадій Іванович (1913—1953) — український радянський поет.
2. Котляров Борис Іванович (нар. 1911 p.) — російський радянський поет.
3. Козипький Пилип Омелянович (1893—1960)—український радянський композитор, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943 p.).
4. Юра Гнат Петрович (1888—1966) — український радянський актор, режисер, народниїї артист СРСР (з 1940 p.).
5. Курбас Лесь (Олександр Степанович; 1887—1942) — український радянський актор, режисер, педагог, народний артист республіки (з 1925 p.).
6. Озерський — політичний діяч, журналіст.
LIX
1. «Роліт» — житловий будинок письменників у Києві по вулиці Леніна, 68.
2. Семиволос Іван Терентійович (1909—1943) —український радянський письменник.
3. Пронь Гнат — український радянський, письменник..
4. Кузьмич Володимир Савич (1904—1943) — український радянський письменник.
LXI
1. Маленький син був у Євпаторії... — Йдеться про сина Володимира.
2. Кобилецький Юрій (Іван) Свиридович (1906—1987) — український радянський літературознавець і критик.
3. Бажан Микола Платонович (1904—1983)—український радянський поет, державний і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1951 p.), Герой Соціалістичної Праці (з 1974 p.). Лауреат Ленінської (1982) та Державних премій.
4. Василевська Ванда Львівна (1905—1964) — польська і радянська письменниця і громадська діячка.
5. Собко Вадим Миколайович (1912—1981) — український радянський письменник.
6. Нехода Іван Іванович (1910—1953) — український радянський поет.
7. Перша воєнна збірка поезій В. Сосюри «Червоним воїнам» була видана в 1941 p. (K. —X., Держлітвидав).
8. Кудаш Сайфі (справжнє прізвище — Кудашев Сайфі Фаттахович; нар. 1894 p.) — башкирський радянський поет, народний поет Башкирської АРСР (з 1964 p.).
9. Баян Hyp Галімович (1905—1945) — татарський радянський поет.
10. ...наша Академія. — Академія наук УРСР.
11. ...Городськой (...) писав про «золоту лірику Сосюри...» — В Уфі була надрукована стаття Я. Городського «Мобілізована творчість» — Література і мистецтво, 1942, 31 березня.
12. «Коли додому я прийду» — вірш, написаний 3 грудня 1941 p. Композитор Б. М. Лятошинський у роки Великої Вітчизняної війни написав романс на ці слова поета.
13. Відтіля ж полетів ешелонами і літаками «Лист до земляків». — Цей твір розповсюджувався на тимчасово окупованій території України у вигляді листівок та окремих видань творів Т. Шевченка, де між текстами Кобзаря вмонтовувалися строфи із вірша В. Сосюри.
14. Коротченко Дем'ян Сергійович (1894—1969) — державний і радянський партійний діяч УРСР, Герой Соціалістичної Праці (з 1964 р.). В 1939—1947 pp. —секретар ЦК КП(б)У.
15. Строкач Тимофій Амвросійович (1903—1963) — один із організаторів і керівників партизанського руху на Україні під час Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенант (з 19 і4 р.). У 1942—1945 pp. —начальник Українського штабу партизанського руху.
16. Корніець Леонід Романович (1901—1969) — радянський державний і партійний діяч. В 1939—1944 pp. — Голова Ради Народних Комісарів УРСР.
LXII
1. Тичину тоді призначили наркомом освіти України... — В 1943—1948 pp. П. Г. Тичина був наркомом (з 1946 p. — міністром) освіти УРСР.
2. ...Рильський працював над словником... — Йдеться про Російсько-український словник, що готувався тоді до видання (вийшов у 1948 p. за редакцією академіків АН УРСР М. Я. Калиповича, Л. А. Булаховського і М. Т. Рильського).
3. Малишко Андрій Самійлович (1912—1970) — український радянський поет, громадський діяч.
4. «Вітчизна» — поема, написана в 1949 p., яку теж було піддано необ'єктивній критиці, як і деякі інші твори поета, Після редакційної статті «Проти ідеологічних перекручень в літературі» в газеті «Правда», 1951, 2 липня.
LXV
1. Новицький Олекса Миколайович (нар. 1914 p.)—український радянський поет, перекладач.
2. Новиченко Леонід Миколайович (нар. 1914 p.) —український радянський літературознавець, критик, академік АН УРСР (з 1985 p.). З 1943 р, був відповідальним редактором газети «Літературна газета», з 1962 p. — «Літературна Україна».
3. ...з молодим прозаїком із Західної України Ткачуком... — Очевидно, йдеться про західноукраїнського прозаїка Івана Васильовича Ткачука (1881—1948), хоч йому па топ час було близько п'ятдесяти років.
4. Бичко Валентин Васильович (нар. 1912 p.) — український радянський поет.
5. Мануїльський Дмитро Захарович (1883—1959) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1945 р.). В 1944—1953 pp. —заступник Голови Раднаркому (з 1946 p. — Рада Міністрів УРСР).
6. «Учітеся, брати мої...» — Цитата із поеми Т. Г. Шевченка <І мертвим, і живим...» (1845).
7. «Мова рідна, слово рідне...» — В. Сосюра не зовсім точно цитує фрагмент першої строфи із вірша С. Воробкевича «Рідна мова» (1869), де четвертий рядок має такий вигляд:
«Тільки камінь мав».
LXVI
1. ...що оспівав у чудесних віршах молодий Тичина... — Йдеться про поему П. Тичшіи «Золотий гомін» (1917) та інші твори поета, в яких оспівано Київ.
2. Косинка Григорій Михайлович (справжнє прізвище — Стрілець: 1899—1934) — український радянський письменник.
3. Щупак Самійло Борисович (1895—1942) — український радянський критик і літературознавець, на працях якого позначиїіся вплив вульгарного соціологізму.
4. Коваленко Борис Львович (1903—1938) — український радянський літературознавець і критик.
5. ...редакційна стаття «Правди» — Йдеться про статтю «Против идеологических извращений в литературе», надруковану в газеті «Правда» 2 липня 1951 p.
6. Бандера Степан (1908—1959) — керівник військово-терористичппх банд українських націоналістів в Західній Україні в 1943—1947 pp.
7. Н. — криптонім ужито з етичних міркувань.
8. Мельников Леонід Георгійович (1906—1981) — радянський партійний і державний діяч. З 1949 p. був першим секретарем ЦК КП(б)У.
9. ...я написав покаянного листа... —Лист В. Сосюри «В редакцію газети «Правда» було надруковано 10 липня 1951 p.
10. ВОКС — абревіатура від повної назви товариства — «Всесоюзное общество культурных связей с заграницей». Товариство засноване в 1925 р. з метою ознайомлення громадськості СРСР із досягненнями науки і культури зарубіжних країн і популяризації культури народів СРСР за кордоном. Ліквідоване в 1958 р. в зв'язку з утворенням Союзу радянських товариств дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРТД).
11. Сталіне — колишня (у 1924—1961 pp.) назва м. Донецька.
12. Бессарабка — Бессарабська площа в Києві, розташована між Хрещатиком, вулицями Басейною і Червоноар-мійською, бульваром Т. Шевченка і Крутим узвозом. На площі знаходиться Бессарабський критий ринок, збудований у 1910—1912 pp., назва якого, очевидно, походить від того, що сюди приїздили торгувати вином і фруктами селяни з півдня України та Бессарабії.
13. Мається. па увазі — «аплодисменти, що пролунали у Сталіне»
14. ...після арешту моєї дружини... — М. Г. Сосюру було заарештовано в 1948 p., і вона перебувала в ув'язненні протягом шести років.
15. Хікмет Назим Ран (1902—1963) — турецький письменник, громадський діяч.
16. Берія Лаврентій Павлович тоді міністр Державної безпеки СРСР.
17. Мешік П. — один із найближчих «сподвижників» Л. П. Берії, який разом із ним постав перед судом 18 грудня 1953 p.
1. Подив — від трьох російських слів — «Политический оі дел дивизии».
2. «бытие определяет сознание»... — У передмові до праг «К критике политической экономии» (1859) К. Маркс пише «Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, и общественное бытие определяет их сознание» (К. Марк и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 13, М., 1959, с. 7).
3. Гамсун Кнут (справжнє прізвище — Педерсен; 18591952) — норвезький письменник, у романах якого капіталі стичному місту протиставлялося патріархальне село («Сом землі», 1917).
4. Поарм — від трьох російських слів — «Политический от дел армии».
5. ...коли поляки захопили Київ — 6 травня 1920 p. війська буржуазно-поміщицької Польщі окупували Київ.
6. Серраті Джачінто Менотті (1872 чи 1876—1926) — один із керівників Італійської соціалістичної партії (в 1910-х pp.); учасник II конгресу Комінтерну (1920). В 1924 р. в числі «третьоінтернапіопалістів» вступив до компартії.
7. Вона розказувала про червону Венгрію... Як там роздавили радянську владу. — 21 березня 1919 р. в Угорщині перемогла пролетарська революція, було проголошено Угорську радянську республіку. Радянську владу було встановлено і на Закарпатській Україні, що входила тоді до складу Угорщини. Після придушення угорської революції іноземними інтервентами в Угорщині в 1920 p. встановлено фашистську диктатуру на чолі з М. Хорті, відновлено монархію.
8. Наподив — начальник політичного відділу дивізії.
9. ...вони переживають нашу керенщину... — Очевидно, В. Сосюра мав на увазі наяність жіночих загонів, які охороняли перед штурмом Зимовий палац, де знаходився Тимчасовий уряд О. Ф. Керенського.
10. Гінденбург Пауль фон (1847—1934) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час першої світової війни 1914 p. командував військами Східного фронту, з 1916 p. — начальник генерального штабу.
У записі В. Сосюри йдеться, очевидно, про якийсь із військових маршів Гіндепбурга, популярний у ті роки.
11. Після змирення з поляками... — 12 жовтня 1920 p. польський уряд погодився на перемир'я і підписав договір у 1921 p.
XLVI
1. «Коли зустрінемся ми знову...» — В. Сосюра цитує слова Т. Шевченка із вірша «Якби зустрілися ми знову...» (1848);
Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово Тоді промовила б мені?
2. «Нова Баварія» — передмістя Харкова 1920-х років.
XLVII
1. Піонтек, — В рукописі нечітко написано це прізви в результаті чого при передрукові та в публікації урив роману в десятому томі Творів в 10-ти томах (К., «Дніп] 1972) допущена неточність — «Шотнек». Є підстави вважати, що це була дружина 1. Ю. Кулика Люціана Карлії Піонтек (1899—1937) — українська радянська письменни
2. Кулик Іван Юліанович (справжнє ім'я та по батьков Ізраїль Юделевич (1897—1941); літературні псевдонімі; Р. Ролінато, Василь Роленко) — український радянський сьменник, партійний і громадський діяч. В автобіографії, писаній у Києві 5 жовтня 1958 р., В. Сосюра так оцінює роль I. Ю. Кулика у вирішенні його творчої долі:
«В Харкові мою долю в українській поезії визначив її Юліанович Кулик, котрий звернув на мене увагу як на лодого поета і через ЦК КП(б)У відкликав мене з армії.
Руками Кулика партія дала мені путівку в поетичне ж тя...» (Див. вид.: Твори в десяти томах. — Т. 10. — К., «Дв po», 1972. —С. 76).
3. «Вісті» — українська республіканська газета «Ві ВУЦВК», що виходила в Києві (березень-серпень 1919 1934-1941) і в Харкові (1920-1934). 14 травня 1941 p. 63 об'єднана з газетою «Комуніст».
4. Коряк Володимир Дмитрович (1889—1939) — українськ радянський критик.
5. Блакитний Василь Михайлович (справжнє прізвище Елланський; 1894—1925) —український радянський письмі ник і громадський діяч.
6. Всеукраїнський пролеткульт — пролетарська культурно-освітня і літературно-мистецька організація України, яка ставила своєю метою створення нової, пролетарської культури шляхом розвитку творчої самостійності пролетаріату.
Деякі теоретики пролеткульту з вульгарно-соціологічних позицій пропагували ідею «чистої» пролетарської культури, заперечували класичну спадщину, претендували на повну автономію в питаннях культури.
7. 3. Невський, Рижов — члени оргбюро Всеукраїнського пролеткульту.
8. Пилипенко Сергій Володимирович (псевдонім — Сергій Сліпий, Плугатар та ін.; 1891—1943) — український радянський письменник, один із засновників літературної організації «Плуг». Був редактором газет «Більшовик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда».
9. Майський (справжнє прізвище Булгаков) Михайло Семенович (1889—1960) — український радянський письменник. Після Великого Жовтня працював у Наркомосі, завідував робітничим відділом газети «Вісті», багато часу віддавав організаційній роботі в пролеткульті — «Гарті», де був відповідальним секретарем.
10. Хвильовий Микола Григорович (справжнє прізвище Фітільов; 1890—1933) — український радянський письменник.
11. Поліщук Валер'ян Львович (літературні псевдоніми — Микита Волокита, Сонцвіт Василь та ін.; 1897—1942) — український радянський письменник.
12. «Нема Нікандрика, нема». — Рядок із вірша В. Л. Поліщука «Ридання братнє», написаного на смерть молодшого брата Нікандра.
13. І було дві сестри, Ліка і Льоля... — Йдеться про сестер Лідію і Олену Іллівну Конухес (згодом дружина В. Л. Поліщука).
14. Это было на радостном юге... — В. Сосюра наводить дві строфи із вірша російської поетеси М. Лохвипької.
15. Мемфіс—давньоєгипетське місто, засноване в III тисячолітті до н. е.; столиця Єгипту в 28—23 ст. до н. е.
16. «1917 рік» — поема В. Сосюри, написана в 1921 р., в якій відтворені події громадянської війни на Україні в 1917— 1919 pp.
17. Люксембург Роза (1871—1919) —діяч німецького, польського й міжнародного робітничого руху; її ім'ям було названо тоді площу в Харкові.
18. Панч Петро Йосипович (справжнє прізвище — Панчснко; 1891—1978) — український радянський письменник.
19. Вражливий Василь Якович (справжнє прізвище — Штанько; 1903—1938) — український радянський письменник.
20. Копиленко Олександр Іванович (1900—1958)—український радянський письменник.
21. Яновський Юрій Іванович (1902—1954) — український радянський письменник.
22. Підмогильний Валер'ян Петрович (1901—1941)—український радянський письменник.
23. Головко Андрій Васильович (1897—1972) — український радянський письменник, один із зачинателів української радянської прози.
24. Перша збірка В. М, Сосюри «Поезії» була видана в Сумах (Всеукрдержвидав, 1921. —16 с.).
25. Доленго Михайло Васильович (справжнє прізвище — Клоков; 1896—1982) — український радянський поет, літературний критик, ботанік (доктор біологічних наук). Рецензія М. Доленго «Володимир Сосюра. Поезії» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1921, № 2, с. 141.
26. ...в 1922 році, коли вийшла друга моя збірка «Червона зима»... — Названа збірка В. Сосюри вийшла в Харкові в 1921 p., але на титульній сторінці було поставлено дату 1922.
27. Франко Тарас Іванович (1889—1971) — український радянськиі'і літературознавець; син І. Я. Франка. Рецензія Т. І. Франка «Володимир Сосюра. «Червона зима» була надрукована в журналі «Шляхи мистецтва», 1922, № 1/3, с. 71.
28. Семенко Михайло (Михайль) Васильович (1892— 1937) —український радянський поет-футурист.
28. «Червоний шлях» — український громадсько-політичний, літературно-мистецький і науковий журнал, що виходив у Харкові в 1923—1936 pp. як щомісячник і був із січня 1931 p. органом Федерації об'єднань радянських письменників Україні!.
30. Мамонтов Яків Андрійович (літературні псевдоніми — Я. Лірницький, Я. Пан; 1888—1940) — український радянський драматург, театрознавець.
31. Сенченко Іван Юхимович (1901—1975) — український радянський письменник. Літературну діяльність розпочинав і як поет, видавши збірку «В огнях вишневих завірюх» (X., ДВУ, 1925).
32. Комуністичний університет імені Артема — вищий навчальний заклад УРСР, що готував кадри керівних партійних і профспілкових працівників. Університет було створено в 1922 р. на базі реорганізованої Вищої партійної школи ЦК КП(б)У у Харкові (у 1932 p. був реорганізований у Вищу комуністичну сільськогосподарську школу).
33. Рожилин Валентин Сергійович — професор Комуністичного університету імені Артема.
34. Забіла Наталя Львівна (1903—1975) — українська радянська письменниця.
35. Божко Сава Захарович (1901—1947) — український pa дянський письменник.
36. Кириленко Іван Улянович (1903—1939) — український радянський письменник.
XLVIII
1. «Гарт» — Спілка пролетарських письменників України (1923—1925), членами якої були В. Блакитний, П. Тичина. І. Микптенко та ін.
2. Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович (літературні псевдоніми — В. Вецеліус, М. Крамар; 1895—1937) — український радянський письменник.
3. Футуристи (слово-звук) — представники футуризму (від латинського futurum—майбутнє), формалістичного напряму в літературі й мистецтві, що склався напередодні і в роки першої світової війни. В українській літературі представниками футуризму були у 1920-х роках М. Семепко, Г. Шкурупій та ін.
4. Імажиністи (слово-образ) — представники літературного угруповання імажинізму (від англійського — image — образ), що існувало переважно в Росії в 1919—1927 pp. (В. Г. Шершеневич, А. Б. Марієигоф, ранній період творчості С. 0. Єсеніпа). Імажиністи проголошували основним принципом поетичної творчості самоціль форми, зводили поезію до штучних образів і метафор і т. п.
5. Акмеїсти (слово-плоть) — представники модерністської течії в російській літературі початку XX ст. — акмеїзму (від грецького akme — вершина, вищий ступінь, розквіт). Акмеїсти проповідували «мистецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.
6. Нічевокв (слово-тінь) — представники однієї з модерністських течій в російській літературі початку XX ст.
7. Символісти (слово-символ) — представники європейського літературно-художнього напряму кінця XIX — поч. XX ст. (французьке symbolisme, від грецького symbolon — знак, символ). Елементи символізму помітні у творчості українських письменників М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського, а пізніше в поезії П. Тичини, О. Слісаренка, Я. Савченка, В. Ярошенка.
8. Декаденти (від французького decadence — занепад) — представники антиреалістичних течій у буржуазній літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст. Для декадентів були характерними відчуженість від життя, відмова від суспільної боротьби, пропагування концепції «мистецтво для мистецтва», песимізму, містики. Декадентство об'єднує різні за формальними ознаками, але близькі за суттю школи — символізму, акмеїзму, футуризму, експресіонізму, кубізму, сюрреалізму, екзистенціалізму.
9. «Вапліте» — Вільна академія пролетарської літератури—літературна організація на Україні (1925—1928). До Вапліте спочатку належали письменники М. Яловий, М. Хвильовий, 0. Слісаренко, Г. Епік, П. Панч, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Громов, І. Дніпровський, А. Лейтес, П. Тичина, А. Любченко, О. Копиленко, Д. Фельдман, В. Сосюра, М. Бажан, М. Майський, В. Вражливий, О. Довженко, Г. Коцюба. Згодом організацію поповнили М. Куліш, Ю. Смолич, Ю. Яновський, І. Сенченко, Г. Коляда. Організацією було видано п'ять номерів журналу «Вапліте» і один випуск альманаху «Вапліте» і «Вапліте, зошит перший».
10. Куліш Микола Гурович (1892—1942) —український радянський письменник-драматург.
11. «Неокласикам» — вірш В. Сосюри, написаний у червні 1926 p. (друга редакція—у 1957 p.) і не включений до збірок, що виходили в той час. Неокласики — літературне угруповання на Україні письменників та літературознавців (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Могилянський, О. Бургардт), представники якого проповідували кращі традиції античності, ренесансу та класицизму, запозичуючи з минулого образи та стилістичні прийоми.
12. ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників — літературна організація на Україні в 1927—1932 pp., до складу якої входили І. Микитенко, Іван Ле, В. Сосюра, О. Корнійчук та ін.
13. Літфронт — очевидно Пролітфронт — літературна організація, заснована в 1930 р. М. Хвильовим і колишніми членами організації Вапліте. Через рік після створення члени Пролітфронту влилися до організації ВУСПП.
14. «Нова генерація» — літературна організація українських футуристів, що функціонувала в Харкові в 1924—1931 pp., до якої входили письменники М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Полторацький та ін. Засновники організації проголошували гасла про «нову форму», переносячи на радянський грунт різні течії та формалістичні прийоми.
15. «Авангард» — літературна група в Харкові (1925— 1929), яка декларувала тісний зв'язок літератури й мистецтва з «добою індустріалізму», виявляючи іноді зневагу до реаалізму і прогресивних традицій національної культури.
16. «Молодняк» — літературна організація письменників України (1926—1932), до якої Харкова й Києва, що належала до «Плугу» ніаація видавала журнал «Молодняк». комсомольських входила молодь й «Гарту».
17. Усенко Павло Магвійович (1902—1975) — український радянський поет.
18. С. К. — криптонім вжито з етичних міркувань.
19. «Сьогодні геніїв чекаю» — вірш В. Сосюри із поетичної збірки «Місто» (1924), мав прис-вяту «Тов. Усенкові».
20. Савченко Яків Григорович (1890—1937) — український радянський письменник. Стаття Я. Г. Савченка «Мертве й живе в українській поезії», в якій давалася й оцінка творчості В. М. Сосюри, була надрукована в журн. «Життя й революція», 1929, № 1 (с. 121—126) і № 2 (с. 122—38).
21. Чупринка Грицько Оврамович — український поет.
22. Троянкер Раїса — маловідома поетеса.
23. Меженко Юрій Олексійович (справжнє прізивще — Іванов-Меженко; 1892—1969) — український і російський радянський бібліограф, літературознавець, колекціонер.
24. Віра—Берзіна Віра Касперівна, перша дружина В. М. Сосюри, якій поет присвятив поему «Робфаківка» (1923).
25. Свврдловський комуніверситет — Комуністичний університет імені М. Я. Свердлова — перший в Радянській країні вищий партійний навчальний заклад, що готував кадри керівних партійних, і радянських працівників; створений у 1919 р. У 1932 p. університет було реорганізовано у Вищий сільськогосподарський комуністичний університет імені Я. М. Свердлова.
XLIX
1. ХІНО — Харківський інститут народної освіти.
2. Плевако Микола Антонович (1890—1941) — український радянський літературознавець і бібліограф. В. Сосюра має на увазі упорядковану вченим двотомну «Хрестоматію нової української літератури», де вміщено біографії 75 письменників а бібліографією.
3. «Песнь о Роланде» — героїчна епопея французького середньовіччя (XII ст.). Побудована на народних піснях, легендах, літописах.
4. Петро І Великий (1672—1725) — російський цар з 1682 p., імператор з 1721 p.
5. Філіпп — очевидно, йдеться про Філіппа II Августа (1165—1223) —короля Франції а 1180 p., який проводив політику централізації держави і був одним із керівників третього хрестового походу.
6. «Глаза сияют, лик прекрасен...» — Тут і далі В. Сосюра неточно наводить рядки із поеми О. С. Пушкіна «Полтава»:
«...лик ужасен».
7. Тевелєв Мусій Соломонович (1890—1918) — учасник боротьби за владу Рад на Україні. У 1915—1917 pp. працював у Катеринославській, а потім u Харківській більшовицьких організаціях. Розстріляний німецькими окупантами.
8. «Слово» — кооперативний будинок письменників у Харкові.
9. Дніпровський Іван Данилович (справжнє прізвище — Шевченко; 1895—1934) — український радянський письмен ник.
10. Шмигельський Антон Іванович (1901—1972) — україн ський радянський письменник.
11. Чон — «части особого назначения».
1. «Більше не побачу сонячних очей». — В. Сосюра циту' другий рядок другої строфи вірпіа П. Тичини «Подивилас:
ясно...» (1918).
2. Чумак Василь Григорович (літературні псевдоніми С. Віче, Вагр, Ічня; 1901—1919) — український радянськиі поет.
3. «Воздвигне Вкраїна свойого Моисея...» — рядок із вірша П. Тичини «І Белий, і Блок...» (1919).
4. «А справжня муза неомузена...» — В. Сосюра цитує третю строфу вірша П. Тичини «Один в любов...» (1919).
5. ...читав нам свої харківські вірші про жорстокий годинник над головою, про цвинтар... — Йдеться про вірші П. Тичини «Харків» (1923) та «Фуга» (1921).
6. «Глибинами не всохну, не вмілію»... — В. Сосюра не зовеш точно наводить третій рядок «Глибинами не втану, не змілію...» із першої строфи вірша П. Тичини «За всіх скажу...» (1922).
LI
1. «Махно» — поема В. Сосюри, написана приблизно 1924 р. Текст не зберігся.
2. Примаков Віталій Маркович (1897—1937) — у роки громадянської війни командир корпусу Червоного козацтва України.
3. Азарх Раїса — письменниця, співробітниця Державного видавництва України.
4. Епік Григорій Данилович (1901—1942) — український радянський письменник.
5. «ДПУ» — поема В. Сосюри «ГПУ», написана в 1928 p.
6. ДВУ — Державне видавництво України.
7. «Серце» — збірка В. Сосюри, видана в 1931 p. (X., «ЛІМ», 1931).
LII
1. Затонський Володимир Петрович (1888—1938) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1929 р.), В 1922—1923 pp. і в 1933—1938 pp. —нарком освіти УРСР.
2. Бунд (мовою ідиш—«союз»), «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії» — опортуністична дрібнобуржуазна націоналістична організація (1891—1921).
3. Яловий Михайло (літературний псевдонім — Юліан Шпол; 1891—1934) — український радянський письменник, член-фундатор і перший президент ВАПЛІТЕ. Роман «Золоті лисенята» був надрукований у 1927 p.
4. Прізвище даної особи не вказується.
LIII
1. Заливчий Андрій Іванович (1892—1918) — український письменник і громадський діяч, один із керівників повстання 1918 p. проти гайдамаків і німецьких окупантів на Чернігівщині, у боротьбі з якими й загинув.
2. Скрипник Микола Олексійович (1872—1933) — радянський державний і партійний діяч, академік АН УРСР (з 1928 p.) і АН СРСР (з 1929 p.).
3. Досвітній Олесь (справжнє прізвище — Скрипаль Олександр Федорович; 1891—1934)—український радянський письменник.
4. Касьяненко Євген — журналіст. Із 1925 p. — редактор газети «Вісті».
LIV
1. Данилова Марія Гаврилівна — друга дружина В. М. Сосюри.
LV
1. У рукопису пропуск.
LVI
1. Чсірот Михась (1896—1938) — білоруський радянський письменник.
2. Дубовка Володимир Миколайович (1900—1976) — білоруський радянський письменник.
3. Александрович Андрій Іванович (1906—1963) — білоруський радянський письменник.
4. Колас Якуб (справжнє прізвище — Міцкевич Костянтин Михайлович; 1882—1956) — білоруський радянський письменник, народний поет БРСР (з 1926 p.), академік АН БРСР (з 1928 р.). В. Сосюра переклав три вірші Якуба Коласа («Киньте смуток!», «Відгук» і «Устінський горбок»).
5. Купала Янка (справжнє прізвище — Лупевич Іван Домініковцч; 1882—1942) — білоруський радянський поет, народний поет БРСР (з 1925 p.), академік АН БРСР (з 1928 p.), академік АН УРСР (з 1929 р.). В. Сосюра переклав три вірші Янки Купали («Старі окопи», «Генапвале», «А ми собі сіємо й сіємо...»).
6. Корнійчук Олександр Євдокимович (1905—1972) — українськиіі радянський письменник-драматург, державний і громадський діяч, академік AH CPCP (з 1943 p.), академік АН УРСР із 1939 р.), Герой Соціалістичної Праці (з 1967 p.). Був головою правління Спілки письменників України (в 1938-1941 pp. і в 1946—1953 pp.).
7. Білодід Іван Костянтинович (1906—1981) — український радянський мовознавець, академік AH CPCP (з 1972 p.), академік АН УРСР (з 1957 p.), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 p.). В. Сосюра, очевидно, мае на увазі працю І. Білодіда «Російська мова — мова міжнаціонального спілкування CPCP» (1962).
8. Рилєєв Кіндрат Федорович (1795—1826) — російський поет, декабрист, страчений царизмом. Автор поезій високого громадянського звучання, історичних дум, агітаційних віршів. К. Ф. Ріілєев у 1817—1820 pp. жив па Україні, знав українську мову, вивчав історію України, писав твори на українську тематику (дума «Богдан Хмельницький», поеми «Войнаровський», «Наливайко»). В. Сосюра переклав вірш К. Рилєєва «Мене навідати бажала».
9. Прокоф'єв Олександр Андрійович (1900—1971) — російський радянський поет, Герой Соціалістичної Праці (з 1970 p.), лауреат Ленінської премії (1961). Україні присвятив ряд поезій, переклав твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка. В редакційній статті газети «Правда» від 2 липня 1951 p. «Проти ідеологічних перекручень в літературі», в якій В. Сосюру було піддано критиці за опублікований у журналі «Звезда» (1951, № о) вірш «Любіть Україну», О. Прокоф'єва було звинувачено в тому, що він «безвідповідально поставився до свого обов'язку перекладача», «з незрозумілих причин допустив повну сваволю, вписавши в текст образи, яких зовсім немає в автора вірша».
10. Софронов Анатолій Володимирович (нар. 1911 p.) — російський радянський письменник, драматург, Герой Соціалістичної Праці (з 1981 р.). Ряд віршів присвятив Україні, Т. Шевченкові. У 1953—1986 pp. — головний редактор журналу «Огонек».
11. Микитенко Іван Кіндратович (1897—1937) — український радянський письменник.
Стосунки між В. Сосюрою і І. Микитенком були дружні.ми, хоч, як це видно із роману, інколи загострювалися. В. Сосюра іноді суб'єктивно оцінював діяльність свого літературного побратима, але із співчуттям ставився до його загибелі в 1937 р., про що говорить у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960). В Сосюра присвятив 1. Микитенку поему «Мазепа» («Життя й революція», 1929, № 1),
12. Ермітаж — найбільший в СРСР музей історії мистецтва і культури (Ленінград), що виник у 1764 p. як приватна збірка художніх творів Катерини II.
13. Кап Зельман Мендельович (нар. 1911 p.) —український радянський письменник.
14. Хвиля Андрій—керівник агітпропу в ЦК КП(б)У, а пізніше — заступник наркома освіти СРСР.
15. Муравйов Михайло Артемович (1880—1918) — військовий авантюрист, який приєднався до боротьби за Радянську владу, лівий есер, підполковник. В 1917 p. під час бунту Керенського — Краснова — начальник оборони Петрограда. В 1918 p. — головнокомандуючий військами Східного фронту, але зрадив Радянській владі і підняв 10—11 липня 1918 p. бунт у Симбірську. Був убитий при арешті.
16. Червоненко Степан Васильович (нар. 1915 p.) — партійний і державний діяч УРСР, дипломат. В 1956—1959 pp. — секретар ЦК Компартії України.
17. Любченко Панас Петрович (1897—1937) — державний і партійний діяч УРСР.
18. Фореггер Микола Михайлович (справжнє прізвище — Грейфентурн; 1892—1939) — російський і український радянський режисер, балетмейстер, народний артист УРСР (з 1934 р.). У 1929—1936 p. —режисер Харківського і Київського театрів опери та балету.
19. Назаренко Іван Дмитрович (1909--1986) —партійний і державний діяч УРСР, доктор філософських наук (з 1962 р.). В 1946—1947 pp. і в 1949—1956 pp. —секретар ЦК Компартії України.
20. Гаршин Всеволод Михайлович (1855—1888) — російський" письменник.
21. Терещенко Микола Іванович (1898—1966)—український радянський письменник, перекладач.
22. «Справа честі» — п'єса І, Микитенка (X., «Гарт», 1932).
23. Лахуті Абулькасім Ахмедзаде (1887—1957) — таджицький радянський поет. В. Сосюра переклав два вірші А. Лахуті («Лист з дороги», «Вином любові»).
24. Ставський Володимир Петрович (справжнє прізвище — Кирпичников; 1900—1943) — російський радянський письменник. Загинув на фронті. В 1937—1943 pp. був редактором журналу «Новый мир».
LVII
1. «Розгром» — поема В. Сосюри, текст якої не зберігся.
2. Вишня Остап (справжнє прізвище — Губенко Павло Михайлович; 1889—1956) — український радянський письменник, сатирик і гуморист.
3. Річицький Анатолій (літературний псевдонім — Пісопький) — український політичний діяч, журналіст. Автор праці «Тарас Шевченко в світлі епохи».
4. Щербина Іван Савич (1891—1979) — український радянський письменник.
5. Крушельницький Антін Володиславович (1878—1941) — український письменник, критик, журналіст.
6. Лісовий Антін — український радянський поет.
7. Фефер Ідик (Ісак Соломонович; 1902—1952) — єврейський радянський письменник. Переклав єврейською мовою вірші Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри та ін.
8. Городськой Яків Зіновійович (1898—1966) — російський радянський письменник. Переклав російською мовою вірші багатьох українських поетів, в т. ч. і В. Сосюри.
9. Сенченко Антін — тодішній голова Спілки радянських письменників України.
10. Удень я сумно йшов по вулиці Короленка повз будинок ЦК... — Йдеться про теперішню вулицю Володимирську і будинок № 33, в якому тоді знаходився ЦК КП(б)У.
LVIII.
1. Брежньов Геннадій Іванович (1913—1953) — український радянський поет.
2. Котляров Борис Іванович (нар. 1911 p.) — російський радянський поет.
3. Козипький Пилип Омелянович (1893—1960)—український радянський композитор, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943 p.).
4. Юра Гнат Петрович (1888—1966) — український радянський актор, режисер, народниїї артист СРСР (з 1940 p.).
5. Курбас Лесь (Олександр Степанович; 1887—1942) — український радянський актор, режисер, педагог, народний артист республіки (з 1925 p.).
6. Озерський — політичний діяч, журналіст.
LIX
1. «Роліт» — житловий будинок письменників у Києві по вулиці Леніна, 68.
2. Семиволос Іван Терентійович (1909—1943) —український радянський письменник.
3. Пронь Гнат — український радянський, письменник..
4. Кузьмич Володимир Савич (1904—1943) — український радянський письменник.
LXI
1. Маленький син був у Євпаторії... — Йдеться про сина Володимира.
2. Кобилецький Юрій (Іван) Свиридович (1906—1987) — український радянський літературознавець і критик.
3. Бажан Микола Платонович (1904—1983)—український радянський поет, державний і громадський діяч, академік АН УРСР (з 1951 p.), Герой Соціалістичної Праці (з 1974 p.). Лауреат Ленінської (1982) та Державних премій.
4. Василевська Ванда Львівна (1905—1964) — польська і радянська письменниця і громадська діячка.
5. Собко Вадим Миколайович (1912—1981) — український радянський письменник.
6. Нехода Іван Іванович (1910—1953) — український радянський поет.
7. Перша воєнна збірка поезій В. Сосюри «Червоним воїнам» була видана в 1941 p. (K. —X., Держлітвидав).
8. Кудаш Сайфі (справжнє прізвище — Кудашев Сайфі Фаттахович; нар. 1894 p.) — башкирський радянський поет, народний поет Башкирської АРСР (з 1964 p.).
9. Баян Hyp Галімович (1905—1945) — татарський радянський поет.
10. ...наша Академія. — Академія наук УРСР.
11. ...Городськой (...) писав про «золоту лірику Сосюри...» — В Уфі була надрукована стаття Я. Городського «Мобілізована творчість» — Література і мистецтво, 1942, 31 березня.
12. «Коли додому я прийду» — вірш, написаний 3 грудня 1941 p. Композитор Б. М. Лятошинський у роки Великої Вітчизняної війни написав романс на ці слова поета.
13. Відтіля ж полетів ешелонами і літаками «Лист до земляків». — Цей твір розповсюджувався на тимчасово окупованій території України у вигляді листівок та окремих видань творів Т. Шевченка, де між текстами Кобзаря вмонтовувалися строфи із вірша В. Сосюри.
14. Коротченко Дем'ян Сергійович (1894—1969) — державний і радянський партійний діяч УРСР, Герой Соціалістичної Праці (з 1964 р.). В 1939—1947 pp. —секретар ЦК КП(б)У.
15. Строкач Тимофій Амвросійович (1903—1963) — один із організаторів і керівників партизанського руху на Україні під час Великої Вітчизняної війни, генерал-лейтенант (з 19 і4 р.). У 1942—1945 pp. —начальник Українського штабу партизанського руху.
16. Корніець Леонід Романович (1901—1969) — радянський державний і партійний діяч. В 1939—1944 pp. — Голова Ради Народних Комісарів УРСР.
LXII
1. Тичину тоді призначили наркомом освіти України... — В 1943—1948 pp. П. Г. Тичина був наркомом (з 1946 p. — міністром) освіти УРСР.
2. ...Рильський працював над словником... — Йдеться про Російсько-український словник, що готувався тоді до видання (вийшов у 1948 p. за редакцією академіків АН УРСР М. Я. Калиповича, Л. А. Булаховського і М. Т. Рильського).
3. Малишко Андрій Самійлович (1912—1970) — український радянський поет, громадський діяч.
4. «Вітчизна» — поема, написана в 1949 p., яку теж було піддано необ'єктивній критиці, як і деякі інші твори поета, Після редакційної статті «Проти ідеологічних перекручень в літературі» в газеті «Правда», 1951, 2 липня.
LXV
1. Новицький Олекса Миколайович (нар. 1914 p.)—український радянський поет, перекладач.
2. Новиченко Леонід Миколайович (нар. 1914 p.) —український радянський літературознавець, критик, академік АН УРСР (з 1985 p.). З 1943 р, був відповідальним редактором газети «Літературна газета», з 1962 p. — «Літературна Україна».
3. ...з молодим прозаїком із Західної України Ткачуком... — Очевидно, йдеться про західноукраїнського прозаїка Івана Васильовича Ткачука (1881—1948), хоч йому па топ час було близько п'ятдесяти років.
4. Бичко Валентин Васильович (нар. 1912 p.) — український радянський поет.
5. Мануїльський Дмитро Захарович (1883—1959) — радянський партійний та державний діяч, академік АН УРСР (з 1945 р.). В 1944—1953 pp. —заступник Голови Раднаркому (з 1946 p. — Рада Міністрів УРСР).
6. «Учітеся, брати мої...» — Цитата із поеми Т. Г. Шевченка <І мертвим, і живим...» (1845).
7. «Мова рідна, слово рідне...» — В. Сосюра не зовсім точно цитує фрагмент першої строфи із вірша С. Воробкевича «Рідна мова» (1869), де четвертий рядок має такий вигляд:
«Тільки камінь мав».
LXVI
1. ...що оспівав у чудесних віршах молодий Тичина... — Йдеться про поему П. Тичшіи «Золотий гомін» (1917) та інші твори поета, в яких оспівано Київ.
2. Косинка Григорій Михайлович (справжнє прізвище — Стрілець: 1899—1934) — український радянський письменник.
3. Щупак Самійло Борисович (1895—1942) — український радянський критик і літературознавець, на працях якого позначиїіся вплив вульгарного соціологізму.
4. Коваленко Борис Львович (1903—1938) — український радянський літературознавець і критик.
5. ...редакційна стаття «Правди» — Йдеться про статтю «Против идеологических извращений в литературе», надруковану в газеті «Правда» 2 липня 1951 p.
6. Бандера Степан (1908—1959) — керівник військово-терористичппх банд українських націоналістів в Західній Україні в 1943—1947 pp.
7. Н. — криптонім ужито з етичних міркувань.
8. Мельников Леонід Георгійович (1906—1981) — радянський партійний і державний діяч. З 1949 p. був першим секретарем ЦК КП(б)У.
9. ...я написав покаянного листа... —Лист В. Сосюри «В редакцію газети «Правда» було надруковано 10 липня 1951 p.
10. ВОКС — абревіатура від повної назви товариства — «Всесоюзное общество культурных связей с заграницей». Товариство засноване в 1925 р. з метою ознайомлення громадськості СРСР із досягненнями науки і культури зарубіжних країн і популяризації культури народів СРСР за кордоном. Ліквідоване в 1958 р. в зв'язку з утворенням Союзу радянських товариств дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРТД).
11. Сталіне — колишня (у 1924—1961 pp.) назва м. Донецька.
12. Бессарабка — Бессарабська площа в Києві, розташована між Хрещатиком, вулицями Басейною і Червоноар-мійською, бульваром Т. Шевченка і Крутим узвозом. На площі знаходиться Бессарабський критий ринок, збудований у 1910—1912 pp., назва якого, очевидно, походить від того, що сюди приїздили торгувати вином і фруктами селяни з півдня України та Бессарабії.
13. Мається. па увазі — «аплодисменти, що пролунали у Сталіне»
14. ...після арешту моєї дружини... — М. Г. Сосюру було заарештовано в 1948 p., і вона перебувала в ув'язненні протягом шести років.
15. Хікмет Назим Ран (1902—1963) — турецький письменник, громадський діяч.
16. Берія Лаврентій Павлович тоді міністр Державної безпеки СРСР.
17. Мешік П. — один із найближчих «сподвижників» Л. П. Берії, який разом із ним постав перед судом 18 грудня 1953 p.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.