Опублiковано: 2008.01.09
Гундер Оксана
ПОЯСНЮВАТИ - ЗАБОРОНЕНО!
Якщо у твого янгола сліпі очі, зовсім немає часу, зате під крилами вміщається півсвіту, а бантики й досі зав’язують щоранку або перед сном, то тоді пояснювати, куди поділись коми у прозі, і чому вірші асиметричні та ще й по швах тріщать від надлишку змісту, практично неможливо. А надто, коли ті, що запитують, вже забули або й не знали відчуття присутності на голові великого святкового банта.
Та це не головне, а те, що у новій книзі Олі Ляснюк „АНАЛОГіЯ” пояснювати, взагалі, нічого не треба, не можна, заборонено! Адже усе, що в ній вміщено, надто оголене, аби до нього торкатися руками, надто відверте, щоб про це говорити вголос, і до болю рідне, щоб не впізнати себе, навіть якщо й ти не жіночого роду, а слово „постмодернізм” асоціюється із побутовою технікою.
„АНАЛОГіЯ” відкриває нам усі сторони (обдерті боки) нашого повсякденного життя, коли „починаєш заздрити Єві що Адам не любив зброї і не бачив пласких екранів із випуклою жорстокістю”, однак усвідомлюєш, що „ще можеш свій жаль кинути копійками у шапку жебрака і яка різниці на хліб чи горілку якщо його рани великі аж на все місто то може й треба їх проспиртовувати”.
І навіть якщо залізеш під крила все того ж янгола, сховавшись від дійсності, від волоцюг, від баняків і віників і навіть від нього, „чия дитина кличе мамою”, не зможеш забути про Ту, „що вся у жовто-блакитному по коліна в історії з тризубом на серці зубом всередину”.
Та невже й тепер не зрозуміло, що зовсім це не гра на публіку, бо ж залишаючись на одинці із собою, на сцену авторка випускає лише щирість, байдуже, що вона на виріст, а вірші у дірках.
Та це не головне, а те, що у новій книзі Олі Ляснюк „АНАЛОГіЯ” пояснювати, взагалі, нічого не треба, не можна, заборонено! Адже усе, що в ній вміщено, надто оголене, аби до нього торкатися руками, надто відверте, щоб про це говорити вголос, і до болю рідне, щоб не впізнати себе, навіть якщо й ти не жіночого роду, а слово „постмодернізм” асоціюється із побутовою технікою.
„АНАЛОГіЯ” відкриває нам усі сторони (обдерті боки) нашого повсякденного життя, коли „починаєш заздрити Єві що Адам не любив зброї і не бачив пласких екранів із випуклою жорстокістю”, однак усвідомлюєш, що „ще можеш свій жаль кинути копійками у шапку жебрака і яка різниці на хліб чи горілку якщо його рани великі аж на все місто то може й треба їх проспиртовувати”.
І навіть якщо залізеш під крила все того ж янгола, сховавшись від дійсності, від волоцюг, від баняків і віників і навіть від нього, „чия дитина кличе мамою”, не зможеш забути про Ту, „що вся у жовто-блакитному по коліна в історії з тризубом на серці зубом всередину”.
Та невже й тепер не зрозуміло, що зовсім це не гра на публіку, бо ж залишаючись на одинці із собою, на сцену авторка випускає лише щирість, байдуже, що вона на виріст, а вірші у дірках.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.