укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 42840, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Фільтри: Всі власники авторських сторінок зі всіма статусами
абвгдеєжзіїйклмнопрстуфхцчшщюя
В'ячеслав Рассипаєв RSS

Книга гостей автора

Поля з позначкою * обов’язкові для заповнення. Введення коду підтвердження є елементом захисту від спаму, який розсилається електронними роботами в книги для гостей

Код підтвердження:
Введіть код підтвердження: *
Ім'я: *
Місто:   
E-mail:   
WEB:   
Тема: *
Повідомлення: *


2012.11.05/ Максиму/ Татьяна
Бедный Максик!
До тех пор, пока вы будете думать, что в ваших проблемах виноваты девчата, мама, другие мужчины и т.д., а при каждой неудаче надираться, ваша мужская привлекательность будет только падать.
Лучше включите мозги. Для начала – чтобы понять, чего именно вы хотите, и поставить перед собой реальные цели. Гарем – цель нереальная, вы не арабский шейх. Хотите просто «відчути смак жіночого тіла»? Это к профессионалкам. Естественно, за деньги. А если не хотите платить – от вас потребуются интеллектуальные и духовные усилия. Это ж каким надо быть профаном, чтобы свидание, завершившееся дружескими объятиями, счесть неудачным! Да уважающая себя девушка никогда на первом свидании в постель не ляжет. Проявили бы терпение, изобретательность в общении, при правильной тактике она через несколько свиданий была бы вашей почти наверняка…
Поймите главное: если природа не наделила вас чертами суперсамца – высоким ростом, силой, красотой – вам остается один из двух путей. Первый путь – к продажным самкам – через деньги. Второй – к сложно организованным женщинам, со своими проблемами – через душевный контакт.
Кстати, стихи вам могут пригодиться. С их помощью можно соблазнять. К примеру, Женя Чуприна в этом специалист, не связаться ли вам ней…
Короче, Макс, у вас полно возможностей. Надо только не злиться, не напиваться, а проявить усердие и творческий подход. А главное – не бойтесь любить, нормальным девушкам секс без любви не нужен.
2012.11.03/ для Максима/ Майя (місто)
Знайдіть на ютубі Тимур Смирнов "Обыкновенные парни". Відеоуроки для хлопців. Як познайомитися, як вибрати якісну дівчину. Надзвичайно цікаво, дієво. Безкоштовно ділиться досвідом людина, методика власна. Мені цікаво було прослухати. Сподіваюся, проблема пошуку якісної дівчини вирішиться. )))
2012.11.03/ Далі/ Максим
Продовжую

На усіляких секс-форумах відвідувачі хваляться, що в кожного з них було щонайменше 40-50 коханців, і це ще не фініш. Це, звісно, бравада, але трапляються такі унікуми, що мають сотні, а то й тисячу партнерів, не чато, але трапляються. Особливо це стосується творчих людей (он Шевченко скількох дівчат звабив, Пушкін стрибав з ліжка до ліжка, А що писав Єсєнін: "Много женщин меня любило, я и сам любил не одну..."). Одні спеціалісти-дослідники кажуть, що зазвичай багато партнерів буває у чоловіків, инші - що навпаки, у жінок, які ховають свій апетит за удаваною порядністю. До чого я це все веду?

Славко, ви можете собі уявити, що 25-літній хлопець, який живе у країні, що поставляє шльондр для всієї Европи, який живе у Києві - місті красивих жінок, досі залишається цнотливим? Воно було б не дивно, якби я був асексуалом - людиною, яку не цікавить інтимна близкість. Такі люди зазвичай почуваються нормально без сексу, поцілунків та всіх цих амурних пригод, займаються своєю справою і в ус не дують. АЛЕ Я НЕ АСЕКСУАЛ! Я люблю жінок. І хочу їх! Дуже хочу. Я відчуваю спрагу, яка пече мене вже не перший рік, яку я не можу втамувати, бо нема з ким - перше побачення у мене відбулося, коли я мав уже 24 роки, та й закінчилося воно дружніми обіймами на прощання, але аж ніяк не ліжком.

А тепер уявіть собі таку картину: літо, Київ, спека, Майдан. Навколо - сотні привабливих юнок, зі стрункими ногами, вродливими личками, пружніми грудьми... І ти усвідомлюєш, що жодна з них - не твоя. Що сьогодні ввечері вони підуть до ліжка з иншими хлопцями. І в тобі поступово прокидається звір, тобі хочеться вити, ставши навколішки, хочеться вдертися у юрбу, як монгольський вершник, і хапати ласу здобич.

Я питаю себе: де ж я був раніше.? Про що я думав в університеті, у старших класах школи? Чим я займався? Читав книжечки, писав віршики, розмірковував про духовне... Я не знаю лостеменно, що було головною причиною такого чернцтва: чи то особливий склад моєї натури, чи то мамине виховання (за що їй, до речі, велике "спасибі"), але факт є факт: досі мені так і не вдалося відчути смак жіночого тіла. І таке відчуття, ніби мене позбавлено того, на що я маю повне право, позбавлено брутально, без усіляких пояснень.

Сьогодні я запрошував піти зі мною в театр одразу двох дівчат (по черзі). Спершу відмовилася одна, потім - инша. Одна з них зараз в другому місті, инша - працює (а хто знаєж, може вони пиляються зараз із якимись мучачиками, а я так - запасний варіянт!). Раніше запрошував і третю, але до неї, бач, приїздить бабуся. Я не знаю, може й справді існує така специфічна порода хлопців, яким не дано мати успіх у протилежної статі, і максимум, на що вони моужть розраховувати - це одруження на якійсоь фіфі, яка вже нагулялася і захотіла відшукати годувальника для себе і своїх дітей (яких вона навряд чи народить від свого законного чоловіка).

Квитки в театр віддав жінці, яка біля метро продавал яблука (вистава "Дядюшкин сон", за мотивами Достоєвського), вона навіть не зрозуміла, що то таке. Тож у неділю ніхто нікуди не йде. Хоча...

Минулого разу, коли на побачення зі мною не прийшла дівчина, я пішов і надерся, півночі блукав містом п'яний. Зроблю так і цього разу - почну з невеликої пляшки коньяку (на одну людину вистачить), а далі видно буде - мо'знову куплю горілки чи слабоалкогольного котейлю.

І на завершення: тепер, Славко, ви бачите, що я вас розумію. Я, до речі, теж не вмію водити, тому й приречений на пішоходство. От знайшовся б такий добрий чарівник, який би наділив вас цілим автопарком, а мене - справжнім гаремом... Але де там. :(

І все ж мрії збуваються! Тримайтеся.
2012.11.03/ Максимові/ Вячеслав Рассыпаев
МП-474 написано ще 7 років тому - просто адміністрація сайту мені не радила його розміщувати за часів великих надій Поезії.орг, а зараз... ну що я втрачаю?
Пес його знаю, скільки там у кого сексуальних партнерів, але водіння - це величина іншого порядку. Це при СРСР вміти водити мав лиш той, хто працював на автівці; зараз (на прикладі будь-якої розвиненої країни) даний досвід (а не просто посвідчення!) має бути і в письменника, і в няні, і в лікаря, і в юриста... Навіть Валентина Толкунова впродовж майже тридцяти останніх років життя вправно їздила без допомоги прислуги (так це жінка, світла їй пам'ять!). Нормально? Та й Дімон - усього лиш піаніст за фахом; де дієзи з бемолями, а де газ із гальмом! Отак...
2012.11.03/ Беслан меня ни капельки не тронул.../ Максим
Славко, оце я почитав ваші останні вірші і дописи та й собі вирішив поділитися наболілим.

"Я плачу откровенностью за откровенность"

                                             Леонід Кисельов

А тепер, як і личить поету, "Заведу речь издалека" (Цвєтаєва). Як ви думаєте, скільки сексуальних партнерів має людина впродовж свого життя?  Статистичні данні зазвичайстверджують, що від кількох до десяти,
2012.11.03/ Світлані Козаченко/ Вячеслав Рассыпаев
Дякую і Вам, Світлано, за розуміння в певній мірі.
Просто бачите - Ви дама, і Вам більш "вибачається" віддаленість від водіння (проте якщо Ви водите - я перепрошую). А я оце корчу з себе молоденького хлопчика заради мрії опанувати кермо - і щоб пересічні громадяни далися диву: мовляв, о, який юний, а вже водити вміє... І ліпший на той час друг - ось він, красень: http://vk.com/dkudritsky - разів з п'ятнадцять питав, чи погоджуся я стати його шофером, якщо в нього з'явиться авто. Я вже думав, що цей момент і буде переломним пунктом у моїй біографії: я возитиму Дімончика - і це буде подібно до полярного сяйва посеред тропіків!!!
20 січня цього року він під'їхав до мого будинку на власному Nissan Note, ввів мене у стан повного ступору і показав такий водійський досвід, буцімто вже років десять розсікає українські (і не лише) шляхи. А протягом 18-ти років, як здавалося, найміцнішої пацанячої ідилії присягав мені, що НІКОЛИ не кине мене на мрію. "Славочка, да как же, чтобы я - да педальку - да ногой!.."
Щоб моя душа стала на місце, потрібно бодай гіпофіз із цієї чупакабри вийняти - чи то скальпелем, чи то лазером... Ну не повинен він вміти водити, чорт забирай! А я маю справляти у літніх жінок враження досвідченого водія, а не "сюсечки-пусечки", якого треба обов'язково нагодувати. От як це зробити?
Мені зараз краще в пекло, але за кермом, ніж у рай, але пасажиром. На літстудіях я вже майже не з'являюся, бо йти далеченько, а їхати я чомусь маю змогу лише пасажиром, що для мене з 20 січня стало просто принизливо. Образно кажучи, мене цікавить кожура від яблука, а не м'якоть - проте мені скрізь і перескрізь пропонують десятки й сотні... нових ретельно очищених яблук. Слава Україні! Та й усій планеті Земля... Бо хіба у Камбоджі чи Уругваї була б краща картина для моєї пішої долі?
2012.11.03/ Шкода/ Світлана Козаченко
Дякую за вичерпну відповідь, В'ячеславе. Ви молодші за мене всього на 3 роки. Коли мені було 17, я казала друзям, що в 40 накладу на себе руки - щоб не жити старою... Зараз 45, у мене 32-річний чоловік, і я тільки за паспортом визначаю свій вік. І як пише Максим, у мене теж усе попереду. Хоч пережити довелось таке, що не дай Боже нікому. Розумію Вас добре, але впадати у відчай не варто й близько. Це миттєвий настрій, я вірю. Й усе буде добре. Діліться зі світом радістю, навіть коли вона вигадана. Буде легше, й радість прийде. :)
2012.10.31/ Що сказати.../ Вячеслав Рассыпаев
Розумієте, Максиме - у моєму випадку краще піти з життя на піку хлоп'ячого іміджу, ніж дотягнути до стану... та навіть пана Яворівського. Мені не треба, щоб із дзеркала заднього виду на мене дивилася пика посивілого й напівлисого чолов'яги.
А якщо славнозвісний Дімон водитиме авто, а я ковтатиму розжарене каміння від цього факту - як може настати кращий період? Звісно, дякую за побажання діждатися такового, але... можна очікувати, скажімо, і щоб смажена курка перетворилася на живу...
Дімон, до речі, вже їздив у Маріуполь. І трьох пасажирів возив; вони йому на бензин скинулись... А за справедливим сценарієм це мала бути моя місія - відвезти його туди й водночас трішки "відклеїтися" від остогидлої столиці. Ось так... І чи можу після цього я любити країну, яка подарувала мені такий "фільмець"?!
2012.10.31/ Да и жить мне при таких раскладах осталось недолго: психоз за психозом. / Максим
Славко, от коли я читаю такі слова, мені стає моторошно.

Є таке прислів'я: коли людина падає з мосту, вона усвідомлює, що всі її проблеми можна вирішити. Крім однієї: того що вона вже падає з мосту.

Ви можете мені не повірити, але в мене так само останнім часом психоз за психозом, просто на иншому ґрунті. Але рятує знання, що все головне у моєму житті - ще попереду, тож не варто переводити себе на постійні стреси. Ви ще молодий чоловік, ви не якийсь дідуган, вам просто треба пережити цей період. Все буде добре.

Дякую за щирість.
2012.10.30/ Наконец-то получил букет отзывов сразу!/ Вячеслав Рассыпаев
Господа, спасибо за плюрализм мнений.
Обычно я украиноязычным коллегам отвечал по-украински, но сейчас буду говорить на том языке, на котором говорил в три года, на котором думаю во время зубной боли и на котором вижу сны. Ведь пока переведу своё негодование на украинский - это можно будет сдохнуть, не дожидаясь саркомы. Так что сорри, если что.

Хохлостан - это не потому, что националисты защищают свои идеи. Это - потому, что мне уже 42 года, из которых я три четверти отдал стихописанию, а обо мне на сегодняшний день (в отличие от Верки Сердючки или Светланы Лободы) знают только пара соседей да десяток коллег с литстудий.
Это - потому, что меня до сих пор совковые тётки учат жить и мировоззреть, в то время как того же Бузину - да что там Бузину: Виталия Козловского - никто жить не учит. Даже кондукторши в троллейбусах!
Это - потому, что я своим творчеством в этой стране не могу заработать не то что на самый скромный автомобиль, которым грежу и брежу, а даже на пару кроссовок. Кстати, в Рашке было бы то же самое.
Это - потому, что меня любая черноротая шавка лет эдак 85-ти имеет право перебить только потому, что... она бабушка! Так бы и вынул из этой бабушки-срабушки все внутренности, да полюбовался бы, как это всё дёргается и тлеет...
И ещё это потому, что в головах народа до самого Большого Коллапса будет властвовать СОВОК. Дарма, що жовтоблакитний - все одно совок... "Ты должен, ты должен, ты обязан"... Вроде мне должны были дать ДОРОГУ как молодому - со всеми знаками, разметкой и постами ГАИ. Не дали. Дык откуда у меня почёт к этим морщинистым созданиям возьмётся? Чтобы мне было 80 - и я интересовался, где мама или папа проходящего мимо пацана работают?! Да лучше сразу мамонтову дозу снотворного проглотить, нежели такое. В свои 80 - если дотяну - я на улицу не выйду прежде чем зеркало мне скажет, какой я моднячий и молодой юноша. А не приставать к прохожим с вопросами, почему это он колбасу ест без хлеба.
До одного места мне как сама Украшка, так и её оккупанты. Да и вообще, что такое та или иная страна? Территория между определёнными широтами и долготами (как Подол, Оболонь или Красный Хутор, только крупнее). Какого лешего я должен любить камешек в двух сантиметрах от границы, но не любить такой же камешек в двух сантиметрах после неё? :-ОО
Моя родина - это там, где я УМЕЮ ВОДИТЬ МАШИНУ И ИСПРАВНО ЕЁ ВОЖУ. Пока что Украина мне не дала возможности даже проехаться двором на вонючем "Запорожце". Дальше спорить будем?
Ну, а выборы я проигнорировал по простой причине: прописан я в 3,5 км от фактического места проживания - там же и избирательный участок. Ни Янукович, ни Ющенко, ни Симоненко, ни Тягнибок не дали мне напрокат автомобиль, чтобы туда добраться, а ноги у меня устают на первом километре ходьбы. Вопрос: оно мне надо? Да и отличаются они друг от друга для меня не более, чем для той же Светланы Козаченко - троллейбусы 1714 и 1715. Да и вообще, для меня пусть лучше будет Энвер Ходжа, но чтобы мой водительский опыт ставил крикунов и флагомахальщиков на место, чем Махатма Ганди - но чтобы вместо меня водил машину мой предатель Димон.
Детей у меня не будет (слава Богу!) - так не всё ли мне равно, какой пинчер придёт к власти? Хоть гав, хоть мяу, хоть круть, хоть верть - а машину мне всё равно никакой презик не предоставит (хотя заметьте - он бы не обеднел от того, что дал бы мне хоть вшивый "Трабант" для работы). Да и жить мне при таких раскладах осталось недолго: психоз за психозом.
Хохлостан же ещё и потому, что в этой затраханной Мовчанами и Голотами нэньке преобладают именно такие самодуры, как упомянутая парочка. Есть, конечно, достойные люди - скажем, Алла Кудлай. Но одно дело - Алла Петровна, а совершенно другое - зарвавшаяся кондукторша, которой, возможно, тоже 59.

« ... 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 ... »

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2022 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні