Вітер хвилями човник гойда,
все тримаю весло, не спочину.
Та між тим, що літа, як вода –
я щасливий до витоку плину.
Ясні зорі, буття береги…
Дай вам Боже найкращої долі!
Може, в світі і є вороги,
та для щастя і миру доволі.

Я шукав – де та правда свята,
де той ліс, що не йде під сокиру?
Я неправедні бачив свята
і жадобу людську, і зневіру.
Але що є  та марність і тлінь,
і дочасність, і суєтні гроші?..
Навіть божім пташкам вдалечінь
не забрати гніздечка хороші.

…………………………………
Я щасливий, що маю любов,
до древлянського плинучи краю.
І від серця з поліських дібров –
Бережім нашу землю! – благаю.
Бачиш – ріки міліють в світах,
і вже падає ліс недалеко…
Може, десь він і є – синій птах.
Тільки ти не покинь нас, лелеко.