укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.12.29
Роздрукувати твір

Дмитро Кімельфельд

Песня уличного фонаря

музыка Владимира Семёнова

Вот и снова коричневый пес                          «Город мой, мой двойник семиглавый,            
С грустным взглядом коверного клоуна     что тебе Ярослав нагадал на    
Свою лапу занес,                                               ромашках Софии и Лавры? Город мой,                                          
На хозяйский косясь поводок.                        странник мой синеокий, мимо лиц, облаков,
Гирька серого утра,                                          сентябрей  твои улицы бродят, как строки…                                    
В медь трамвайного оха закована,                     Город мой, горбунок карусельный, ты реку  
Тянет ходики дня,                                                           теребишь по ночам, словно старенький
На которых грустит холодок.                         крестик нательный… Город мой, мой театрик
                                                                                                       всевышний, проступает твой тайный сюжет,                                                      
Не приходит фонарщик давно,                       как в листве монастырские вишни…»            
Черный шарф и цилиндр его вылинял          В тот город, уже захмелевший от зноя,  
Семь надежд, постарев,                                  Плыл вечер, неся контрабандный товар    
Словно галки, кричат на заре.                       Неясных предчувствий в пакетах озноба,            
Длинный дом замычал,                                  Пустых подворотен прохладный овал.
И из входа, как капли из вымени,                И, как офицеры портовых таможен,
Потекли чьи-то лица,                                      Стремясь оправдать свое право на риск,  
Не видящие фонарей.                                      Бесстыдно ощупывали прохожих
                                                                             И мысли выпытывали фонари.
Мне бы в полдень на солнце повыть,          Но стынь собиралась в притонах околиц
Ошалев от тоски, рваться с привязи,           И трубные звуки далеких              
И валяться в пыли,
и жестянку зубами скрести…                        дождей срывали, как марки,
И фонарщика звать,                                         оранжевых школьниц с набухших  
Шерсть плешивую в горечи вывозив,            конвертов ночных площадей.        
Чтоб он теплой рукой                                      «На спины крыш упал туман, в прохладе
Вдруг погладил меня по шерсти.                          кутаясь молочной. Мой город спит, как
                                                                             караван у звездного колодца ночи. Над
Но густая спускается ночь                                        куполами ста церквей колокола устало  
По ступенькам насупленной лестницы,       дремлют. И только, не смыкая век, в
И проснувшиеся фонари,                                 бойницы, щурясь, смотрит время.
Улюлюкая, гонят тихонь,                               Вот город вскинулся во сне, прогрохотал пустой      
И толпятся вокруг                                                   вагончик. Тогда, вдруг, показалось мне, что это  
Мои улицы, словно наперсницы,                  я его погонщик, что ветер обращает в пыль
Будто это для них                                                  свет талых звезд, как ржавый жернов. А я
Я похитил сегодня огонь.                                 смотрю, как город спит, прикрыв глаза      
                                                                                завороженно
Эта слава ночная моя
Будет длиться недолго и трепетно –            
До полоски зари                                        
И до первых трамвайный звонков.        
…И тогда только псы,
Ошалев от хозяйского лепета,
Будут сладкие слюни
Ронять со своих языков.    

1978

Сб. «В те времена», Иерусалим, 1996, ст. 18
Сб. «Стены времени», 2003, ст. 45
Сб. «Греческая фантазия», 2003, ст. 11
Мультимед. сб. (компьютерный диск) «На грани времен», К, «Фрегат», 1999 г.
Аудиоальб. «Монолог у старинного полотна» 2001 г.
Назв. - «Песня уличного фонаря» (1978 г.) Тема- «Город»                                      
В 1989-90 гг. исполнял песню от имени Барда в спектакле «Триптих для двоих» театра «Колесо»

© Дмитро Кімельфельд
© музика: Володимир Семенов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні