в піщанім годиннику сиплеться осінь
гербарій хвилин до стінок прилип
манірні дерева рудоволосі
знімають свій перший відеокліп

про перше кохання хронічне до біса
опалі серця під ногами хрустять
спадає на очі туману завіса –
земля повертається в матріархат

легкі як кульбаби чи як промисловість
стрибаємо з даху на раз два три
замість грудей у пазусі совість
і циркулюють у венах вітри

злопам’ятна осінь дерева скосила
ми адаптуємось правда ж чи ні
давай відріжемо янголам крила
щоб спати теж могли на спині

бо то не я спромоглася на зраду
і ти не мене оту прости
самотня постать під кулями граду
малює ніч олівцем простим