ти по коліна у собі стоїш і плачеш і просиш солі хоча б лиш солі тільки не дощу бо доньки Ноя вкрились вже лускою хвостами тріпочуть і чешуть зелені коси з тобою такого не буде ніколи бо ти ж не захочеш на небо боса бо ти ж не захочеш сусідитись з Богом чекати листів і носить передачі бо ти ж невдячна ти надто подібна на кішку яку ненавидять за те що люблять за те що бачать в цигарці місяць за те що злизує із рук останню ласку за те… а втім не так важливо за що бо дощ все ж піде і ти все ж попливеш
|