Опубліковано: 2007.11.28
Поетичний розділ: Релігійна лірика

Євгенія Більченко

***

Голос.

Уже давно в Софии не поют.
На веках фресок – темные круги.
И я окаменевшая стою,
Гляжу во тьму, где не видать ни зги,
И слушаю...
                           –––
... Сквозным – от фа-мажор до ре-минор –
Движением весеннего ручья
В меня впадает расписной собор –
И я теку, как реченька, ничья.

Забыв о принадлежности имен,
Взахлеб преодолев земное дно,
Теку, как время, и теку, как сон –
Всей страстью сердца и всем горлом нот.

Ступенчато, певуче птичка «соль»
Взмывает ввысь, где ждет Пантакратор;
Протяжно, как собака или боль,
Ее пытается настигнуть хор...
                       –––
Уже давно в Софии не поют.
А я стою, улыбки не тая:
Я нынче всю прекрасную твою
Вечернюю, Премудрая моя,
Прослушала...

2007
© Євгенія Більченко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/8996/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG