укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 42393, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.11.26
Роздрукувати твір

Вікторія Литвак

***

Привіт.
Сьогодні слухала твоє ім’я під пожовклими кроками листя. Якісь ми, як кроти. Може навіть наступаємо на ті ж шматки асфальту, пробігаємо під сусідніми листками того ж дерева, але не відчуваємось. Дівчатка шукають принців, а я – шматок себе. Маю багато: кота, осінь, маленьку дівчинку, місяць за шторою, рідні верлібри, м’яке волосся, заплакані книжки та лоскітні пісні, медове світло лампи та багато ще чого, про що маю тобі розповісти. Я взяла б тебе з собою йти, куди очі дивляться, навіть не чекаючи літа. Тільки ж ми у різних порах року. А коли широко-широко розплющити очі та вуха, відчуваєш, як скрапує час. Машини, зорі, дихання, дощі. Для чого стрілки, коли й так повітря клацає неспинним пульсом – тоненькими цівками сиплеться в себе. І моторошно пам’ятати, що сонце вихлюпнеться на останні для мене листки, каро підскочить останній бискучий каштан, і цуценя, яке лизне мене у ніс, стрибатиме на чиїсь коліна тоді, коли мене просто не буде в списку тих, кого цікавить, чи буде завтра дощ, в яку ціну хліб, чи є життя на Марсі та до чого тут ми. Розумієш? Ми гриземо яблука, достиглі під одним сонцем, обоє знаємо, що в котів на лапах подушечки, але можемо так і не перетнутися. І час витече, як вода з ванни. А в розетках так і буде 220, лелеки все летітимуть на Південь, і Ейфелева вежа так і житиме, не знаючи про нас.

2005
© Вікторія Литвак
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні