Опубліковано: 2007.10.18
Поетичний розділ: Філософська лірика

Ольга Шенфельд

***

Любовь не рифмуется с кровью, как солнце с тьмой.
Мозаика памяти, радуга чешуи.
По бархату зелени звезды рассыпал зной.
Летят в наслажденье и тонут глаза мои.
Оставить монетку, вернуться, уйти в мечту,
В тепле раствориться, в улыбке, в чертах родных...
Но в жесткой ячейке из пепла цветы растут,
Но в черной ячейке петлей захлебнется стих.
А день многоцветен и празднует каждый миг,
А пепел Клааса бессменно стучит и жжет.
Ах Тиль, непутевый внимательный ученик,
Зачем так печальны глаза и улыбчив рот?

2007
© Ольга Шенфельд
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/7989/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG