Соррі, коханий, ми всі безнадійно хворі. Море - лише попільничка, де згаснуть серпневі зорі. Цілі світи помирають на ре мінорі, - Досить цієї музики, досить курортних історій. Підеш грудьми кидатись на вітряки примарні, Вранці розплющиш очі в кнайпі, в піску, в кав'ярні І зрозумієш з відчаєм: люди – тварини непарні, Мов шовкопряд. А вицвітуть очі гарні, - Буде окрема палата, сукенка символічна В чорну та білу смужку, туї в алейках фалічні. В вени життя три рази впирснуть трьома кубами Й трубочку (пити кисень) втиснуть поміж губами. Згодом зітруть тебе, любий. З сітківки, з жорсткого диску. Я, безумовно щаслива , з металевої миски Сьорбати стану кашку, потім читати книжку Потім дозволять прогулянки, і мобілку, і мишку – Альтернативно жити з усміхом на обличчі, Бути пустішою вдвічі, бути повнішою втричі. Фрейд, гормональна осінь, оси у банці з джемом... Бачиш, і справді самотність личить усім навіженим.
|