Пробач мені... В імлі байдужих вулиць я півжиття шукала ті дороги, де ходиш ти. Чому не перетнулись тоді шляхи?.. Спадало попід ноги брунатне листя, в грудні білим пухом вкривалися дерев гілки сумні, і квіти виростали крижані на шибах, посивілих від розпуки... Пробач мені: зустрілися і ми... Цупке повітря висне понад містом, і снігу намело — на три зими... Невчасно, недоречно... Променисто палає днів бурштинове намисто, і очі сяють, і гримлять громи... чи музика: у цій нічній кав’ярні, де ми удвох, де свічечка горить усі роки не владні і — не марні, бо саме з них народжена ця мить, де ми удвох... Трамвай гримить на стиках... — Тобі вже час... (у щастя вік малий)... ...І ти свої рядки читаєш зтиха… ...Я не питаю, стрінемось коли... Сніг тихо плине на ампір фронтонів, і тільки вірш зривається на плач: знайти — і втратить, і не опритомніть... Жаданий мій, незнаний мій, пробач... |