Ховає полум’я свіча од поглядів і вітру,
Тихенько капає печаль на місячну палітру,
За павутинням образи, під лавкою — образи,
У призмі світлої сльози — німий осколок фрази.

Ховає полум’я свіча, свою ховає душу,
І збудеться, і прийде час, затопить і осушить,
Лише потріскує ледь-ледь, немов секунди лічить,
І обпікає часу лет і зазира у вічі.

Десь завалялася свіча, ласує воском миша,
І тільки полум’я в очах, і тиша, тиша, тиша…
Ховає полум’я свіча од поглядів і вітру,
Тихенько капає печаль на місячну палітру…