В моєму тілі виріс гнів
Тугий і коренистий,
Як гриб.
Він пахне старістю,
Що іржавіє замість сивіти,
І холодить мій біль.
Але це дивно:
Чи ж я пеньок,
Що густо поросла зсередини
Опеньками?


В моєму серці зріє злість,
Гладенька і блискуча,
Як слива.
І плоть її в’язка й солодка,
Неначе жалість
До себе.
Але це дивно:
Хотіти устромити зуби
У власну злість,
Як в соковитий плід.


В моєму мозку квітне лють
Розлого і духмяно,
Як бузок,
Від запаху її так само
Стискає  горло,
А в очах темніє.
Але це дивно:
Зламати лють,
Продати лють
В базарний день
За півціни –
За гріш.