Слова твої накрапають повз мене
І плюскотом падають плесо дощу.
А колись вони прогризали тунелі крізь серце
Різали душу на ленти
І ті ленти намотували на зап’ястя
Чи щоб кров не текла
Чи щоб я не втекла
Не звільнилась...
Твоє милосердя, Господи!

Такий, як каміння при брамі
Якого немає,
допоки на ньому не стане мій погляд,
Слова твої, як великі краплини,
Який вони мають стосунок до мене?
Ніякого...
Лиш плюскотом плесо дощу.