Запиши, мій історику, в згорток свого манускрипту:
Починається шлях до свободи з оцього візка...
То не штука – ще завтра я виведу вас із Єгипту, –
Але вийти нам з рабства – дорога така не близька!

То не страшно, що в рабстві змарніли і спали з лиця ми,
То не горе, що спини побито, посічено вщерть;
Але в тому єгипетськім сні ми здрібніли серцями –
І ото вже хвороба, яку виліковує смерть.

Всім нам хочеться волі, та ба – не стрибнеш вище стелі;
Стільки літ жити бидлом – таке не минає дарма.
Ми покинемо рабські пропащі тіла у пустелі,
Бо вони вже самі мимоволі шукають ярма.

Запиши, мій історику, десь у таємному місці, –
Хто знайде, не осудить нехитре лукавство моє, –
Має шанси лиш той, що сьогодні іще у колисці,
А для решти – візок і спасінням, і карою є.

Ягве дбає про нас! – розійдеться вода перед нами,
Ягве дбає про нас! – будуть манна, закони, пісні.
Ягве дбає про нас! – називає своїми синами, –
Але що ж, коли внуків ми любимо більш за синів...

Запиши, мій історику, десь, – можеш навіть без дати;
Так було, і так є, і цього вже не виправить час, –
Волю можна здобути, та волю безглуздо давати;
Бог нас вибрав, щоб світові це
                                               показати на нас.