| Олександр АфонінЛист із Чікаго| ЛИСТ ІЗ ЧІКАГО  
 Вже майже тиждень над Чікаго грози
 Похмуре небо як ганчірку рвуть.
 В шапках з туману темні хмарочоси
 Мов кораблі у Мічіган пливуть.
 В супроводі надземок гуркотіння,
 Десь з піднебесся, як із небуття,
 Під хмар, дощем напоєних, склепінням
 Кипить буденне і стрімке життя.
 Вже тиждень ми у вареві оцьому,
 На цій чужій для нас усіх землі...
 Два тижні ще — й полетимо додому,
 Як з вирію весною журавлі.
 А поки ж нас як скіпочку на хвилі
 Несе уздовж тунельних авеню.
 І їхні «стріти» довжиною в милі
 Нам демонструють наготу свою.
 Вночі і вдень неону мерехтіння,
 Що розганя між хмарочосів тінь.
 Дрібних грошей в кишенях жеботіння
 Й жебрацьке «сер?!» у спину навздогін.
 Кафе, кав’ярень штучна прохолода,
 А по дощу від сонця млосний жар...
 Та писки кольорового народу
 Із вчасно Ноєм вивезенних пар.
 Суєтний люд весь у стрімкому русі
 Летить, немов за вітром папірці...
 У кого що: в цього — сережка в вусі,
 А більшість — із напоями в руці.
 Холодний «айс» в стакані паперовім
 Тамує спрагу на короткий час.
 Навколо нас чужа англійська мова.
 Усі біжать... усім їм не до нас.
 Всім ні до кого, кожен сам по собі —
 Такий вже нині швидкоплинний світ.
 А ми вчимось й скучаємо по тобі,
 Рідненька Україно. Всім привіт!
 
 
 | 
 2007 © Олександр Афонін |