Як піднімешся ти по щоглі На якийсь зі щаблів відзнаки, На знайомих своїх кинь погляд... Ось вони — розділові знаки... Глянь: дві літери м’яко стали, А між них, мов духмяний острів, Чи легенький димок над ставом, Чи пір’їнка, — п’янкий апостроф. Знаків оклику ти не бійся, Обережно з «тире» й «дефісом», Непростий цей дрібненький бісер, Що ламає дерева в лісі... Будь уважним — з думками татя Знак питання не знає втоми. Ох, хитрющі ж вони, хвостаті, А між них особливо — коми... Я б і досі лежав би лежнем І гадав би: «лапкИ» чи «лАпки», Якби сам не віддав належне Силі й хитрощам знаку крапки... І голублять вони, і ранять, І наводять між слів порядки... Але все ж за глибинні грані Заглядай, де живуть три крапки...
|