Блись та блись на сонці наша річка, повилась крізь луки запашні. А яка ж тепленька в ній водичка! І пісок м’якесенький на дні. Поспішає радісно малеча, цвірінчить на березі щодня. Вітерець цілує щічки й плечі і біжить по хвилях навмання. Поскидали трусики і плаття, пострибали в воду малюки. Ой, і любо ж, весело плескатись у струмочках тихої річки! Тут і наша Ясочка голенька. А навколо — рибок табунці! Хоче рибку захопити в жменьку, та ніяк не вдержить у руці... Всі забули про Юрка малого — він сидить один на бережку. Бачить — що це дивиться на нього крізь рясну зелену осоку?.. Та страшне, зелене... й просто суне... Та от-от на хлопчика плигне! Як гукне Юрасик до Ясюні: — Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне! А Ясюня звіра не злякалась, замахнулась: — Геть, зелений звір! Подивилась жаба. Здивувалась. Та й плигнула в воду під кушир. *** Якби ви прийшли сюди, до Ясі, в наш зелений сонячний садок, — ціла зграйка зразу б тут зійшлася сміхотливих радісних діток. І, напевне, ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку. |