від осінніх чорних дощів
збіглось життя вівторком
святочним промінчиком
немовби дні кривди
повернули
зночі в Київ
пройшовши гоморри
сину сміло завітри
дзизі ці хвилі
ці милі потіхи
хворого на письмі
той невгамовний
Грицько від живості
сходить до зайвості
до любості
хлопчик ольжин
поламав замочки
у мідній монголці
різкий сокіл
ніби на шпильці
ковзає у повітрі
актор без підошв
скотивсь босоніж
порськнув криком
доніс свої болі
ліг під ліжком
боїться прильотів
встиг зістрибнути
під виск і свист
сьогодні під злим
шипінням втік
від свіжих вогнів
з-під стріхи
вискочив з книжками
з комори
овва живісіньким
побіг до школи
то що йому хіба
вже готові різдвяні
дідухи та віночки
з волошками
ці його білі
вінця дідухів
ой розтрощили
вночі бомби скинули
ти візьми ці свічки
доччині в Дніпро
не забудь про оплату
до охоти Ізольді
цих похідних свіч без форми
вона виготовить собі світло
там вгорі поміж
достойних слідів
поросли листочки
голодних грициків
воскові шприцики
жертовних тривог
достигли боровички
в дрімоті
з потворними
батончиками щастя
поміж поблідлі
стиглі чорниці
мій хижий дохід
зник вночі
почорнів в хвої
його погризли
зумисно попоїли
корисне тісто
випили мої виїзні
сльози у коморі
оці ввічливі миші
і сміх і гріх
прийми свіжий хліб
з одних вощин
віддай дівчині їй
лишилось тільки бриніти
ніби сорок білих
горошин у воді
гості годі лінитись
щось робіть зі мною
хоч помолитесь
всім отцям і синам
прости оцим доле
їхні вроди і мені
мертвому прости теж
прости їм їхні
городи по вихідних
повчись їхній волі
коротко жити многії роки
нічого собі достойні
щоголі і роззяви
ніби вийшли на білі
проліски до мерців
і вже осінь
і ти винісся
і тебе розтрощив
моторний дурман
в білому молоці
від зальотних
проворних полковників
з-під сивої вишні
гомін на горі
на бомбі підірвались
їхні грибочки
хай стоїть ві млі
пісок в олійнику
нехай долом підходять
сині видноколи
це ворожчині вишиванки
це мої сорочки з Ворохти
ніби це торішні
відновки для даосів
ці дороги пішли
вбік вліво кілочки
ніби на росинці
ці кожухи висохли
в окопі заквітли
нові дзвіночки
це мої три сини
достойники квітнуть
вони з чимось вищим
з опіллям квітів
від довгих околиць
простягають уяву
ти неповторний
від коротких звуків
приголосних слів
ледь притомний
ти вже дійшов
до дзвінких похоронних
голосів чолових наймолодших
ти сам зміг своїми кіньми
їх повивозити
від ворогів ти зміг
їх покласти тут
ти сам склепав гроби
з ониськових дошок
цей саможертовний
кінь Пищик
привіз їх до Вінниці
цей свіжий вогонь
з-під чорних корінь
котрі виросли в одній Джолії
це твій шостий
будиночок що в Борові
так мій ледь вигріб
ці виполіски у двір
бомбер розбив вікно
згоріли три колиби
колишіть ковили
чорні рожі на сході
простим світлом
в бідолашнім бозі
щоби чорнило живило
їхні огненні городи  
за довгім подвір'ї
не встиг зловити
його більмо
від стомленої мощі
зі стійкими тріщинками в сонці
звітрись мій тривожний
сон на горі
вимрич рознеси
цей сморід війни
до столів золотооких
наших сиріт
вибрич з порогів
молодої вічності
вигрич з хоромів
білої свіжості
вже хлібороб поніс
золотий стіжок
під впливом поніс
до вдівоньки Олі
погірдний Прокіп
з лакованим нігтем
одне долото з борінкою
скріпило місточок кладкою
а коло окаянних воріт
злочинно-голосі
шалені ходаки-зайди
поволокли чотири
зайці із Воровців
котрим жінки роздрібно
розпороли горловини  
а мачуха попорола лозою
ще двох скажених носорогів  
за те що ті долонями
тихесенько обмололи снопи
під полову борилівським мороком
дідько отой гонить усіх їх сюди
чи йому там потопили бджоли
од цей Куманівський родовід
приходжу до чотирьох гробів
полягли од ці мої рідні хлопці
мої молодці мої світлоголові
мої захисники опікли у вогні
собі руде волосся
вії щоки брови очі
роти носи ноги руки
ви святі спочивайте в тиші
української світобудови