червоне на чорному
довкола зову завірюхи
донецький степ навколо
мов розлита смола
чорна стихія у полум'ї
стихія не знає імен і прапорів
вона перекочується лугами
від обрію до обрію  
поглинаючи звуки сирен
твоїх палких промов Артеме
ти кажеш — це «світло» стихії
тепер біле сонце заходить за хмару  
схожу на згусток запеченої крові
твоє осліплення — це не темрява  
це — однобарвний дим в тунелі
ти бачиш тільки
червоне на чорному
ти викреслив зелень із життя
свіжу блакить надії замінивши
графікою розстрільних списків
ти стоїш на панорамній
точці історії України
але бачиш лише
оптичний приціл
під твоїми ногами —
незламна Україна
що заніміла під крилом
чорної стихії
яка прийшла з півночі
чуєш куди зник запах
з твоїх власних долонь
рідна земля більше не пахне
материнським молоком
вона пахне залізом і попелом
бо твій «світ» осліпили —
це лише чужий відтінок  
тієї самої нескінченної ночі
що впала на степ Донбасу
коли ти перестав бути сином
і став — бойовим знаряддям
а тепер подивись у саму зіницю
річки Вовчої я бачу лють
сивий попіл спаленого світу  
творець що став власним катом
спершу знищив у собі реальність
із її запахом чебрецю
та солоним потом
щоб на пустищі збудувати
звіринець ідеологій
цей творець не пише
він майструє опудала
набиваючи їх сухою соломою гасел
щоб вони ці потвори у шкірянках
імітували життя у світлі
казенних прожекторів
густа мова журба симптому
де кожне «ми» — це крик
замурованого в самому собі «я»
а кожен героїчний епітет —
це пластир на виразці
неспокутованого гріха війни
сюди поглянь оптика
твоя виявилася короткозорою
вона могла вразити тільки тих
хто підписав протокол знищення
тих локальних злодіїв у законі
що обміняли совість
на право вершити розправу
чорна сила понівечила папір
ця стихія зламала собі крила
але вона не змогла
перемолоти донецький степ
моя батьківщина залишилися
поза ідеологічним фокусом
тепер виживає в мовчанні
у шепоті молитов серед плачу
у незнищенній пам’яті про те
як пахне справжня земля у степу
бачу тінь на стіні спецзакладу
наш народ — це горде сонце
що продовжує сходити
йому байдуже до того
які опудала сьогодні
призначені богами
діду осліпла наша правда
злодій вкрав моє слово
злодій спотворив твій досвід
але він ніколи не стане
господарем життя
бо життя не читає
підручників ідеологій
його темне життя просто триває
залишаючи вмирати потвор
у лікарняних коридорах минулого
де за ними у затінку
ідеологічних куліс
стояли ті чиї імена
не римуються з волею
архітектори духовної порожнечі
що замість цегли
клали в підмурок
страх і ненависть
лють і зневіру
а замість вапна — знеособлення
ці опудала не хотіли твоєї України
Артеме їм потрібен був лише
твій гнів як пальне
їхня мета — не перемога правди
а тотальна ампутація совісті
щоб ти не розрізняв брата від ворога
щоб ти вбив у собі людину
не за його егоїзм а за його
здатність відчувати своє з собою
це головний злочин війни
не крадіжка хліба
а конфіскація людських цінностей
потври вимивають з людини Бога
залишаючи замість нього — статут
замість співчуття — доцільність
замість любові до землі —
казенне право на володіння нею
оголюю цей постійний біль
у кожному надривному «так»  
за яким чути оскаженіле «ні»
ця світова революція проти Духу
де герої — лише дрова
у вічному вогні ненависті
а глядачі — наївні свідки
власної загибелі
хіба Україну ти хочеш роздивитись
коли в паспорті душі —
штамп «непридатний до життя»
бо ти став ідеальним
гвинтиком у машині
що перемелює твої крила на пил
ти кажеш мені — «мільйони»
ти кажеш — «прийдешнє»
але твій погляд не сягає далі
за власний поріг де війна з’їла
твій останній мішок посівного
твоє життя  — це право бути розчавленим
великим колесом що котиться в невідоме
по твоїх же ребрах
по вулицях спалених міст
чую озвався голосом сокіл
що ріже повітря як гостра коса
слухай сюди — я не бачу
тут донецької республіки
я бачу лише свої зношені чоботи
порожній запічок
де колись сичала олія
тепер твоя воля — чужа сила
це дим над спаленим хутором
а моя правда — це те
що я можу втримати в жмені
ти хочеш союзу з тими
хто пише закони людською кров’ю  
я ж хочу союзу лише зі своєю совістю
ти тепер — гвинтик у їхньому «завтра»
я тепер — хазяїн у своєму «зараз»
твоя справедливість — це ділити
злидні на всіх а моя —
щоб мій кінь був підкований
щоб жоден зайда-москаль
не заглядав мені в горщик
іди будуй свій рай на чужих кістках
але не дивуйся коли замість хліба
тобі видадуть пайку з твоїх
же обманутих надій
ти тепер вільний тільки у виборі ката
а я — вільний у своїй жадобі до життя
ми обоє в батьківській хаті
де пахло не перемогою
а безвихіддю де один боявся
збагнути що вже все програв
а інший боявся зізнатись
що його егоїзм — це єдине що тримає
цей світ від остаточного
зникнення в безодні імперії
ти думав — у них сталь гартується
а це просто кують кайдани
з іншим гравіюванням
ти вклав у їхні руки правду
а вони зробили з неї приціл
роздивися цих «архітекторів»
у шкірянках що пахнуть
казенним спиртом і чужою смертю
вони солідаризуються
з твоїм голодом лише
щоб вигодувати власну всевладність
їхній «закон» — це порожня клітка
куди ти за загальним наказом
заганяєш свій вчорашній розпач
ти клянешся у вірності тим
хто завтра викреслить твоє ім’я
червоним олівцем
із розстрільних списків
бо ти знав їх ще безіменними
бо ти бачив їхню ницість  
у пограбованій батьківській хаті
тепер - це союз вовка з вівцею
яку навчили гарчати на своїх
щоб вовк міг спокійно
вечеряти в тиші
ти став зброєю
в руках злодіїв
що крадуть у тебе батьківщину —
що крадуть право на майбутнє
залишаючи тобі тільки право
помирати за їхні
статки та цитати
хіба за таку Україну
ти десять років на війні
ти хочеш тепер роздивися
серед вільних людей сьогодні
як вони ненавидять один одного
а завтра бояться
збагнути те що накоїли
хіба така Україна
тобі потрібна
ріко Вовча
подивись у ці очі
що вимиті люттю
як дощем стерня
тут воля пахне
не хлібом а чадним
порохом попелищ
де кожен брат
став твоєю межею
через яку переступають
не дивлячись синам в очі
ти кажеш — завтра сонце зійде
але воно червоне
від сорому за нас
за ці скривавлені
пороги в Україні
за тишу що важча
за будь-який крик
ми розірвали небо на прапори
ми тепер стоїмо на вітрах
не маючи куди повернутись
бо наш старий дім спалили
а новий - будуємо з каміння
наших закам'янілих сердець