Життя як Літургія…
Ти зайшов,
і став і непорушно…
піснІ, речитативи, хор, читають щось, ніщо незрозуміло …..
в куточку Сповідь – заспано перехрестившись
раптом у вирві, під Єпітрахіллю –
себе сам бачиш зверху, ніби вмер,
а там внизу, куди удвох з священником
ви дивитесь, лежать чужі чомусь брехливі очі,
хітливі і оманливі зрадливі чресла,
пузень із насолод,,, це все – не я не я! ….
Такої таємниці не може розум зрозуміти,
але два кроки вбік і – легко, чисто, світло …
і вже Апостол нерозбірливо (слухай, душа!)
і - ось Євангелія!! ноги затерпають..
«коли ж це кінчиться, я вже готовий
Я виріс вже, диплом в кишені
робота є, весілля скоро...
…Херувимська,  
все, треба на хвилину хоч присісти,
Десь є тут лавочки?
думки літають мишами летючими
потрібно не забути – те та се…
– карьера, діти, дві коханки
авто, і нирки…»
Все - клаптики життя, готові пісноспіви
зарані нам написані і вивчені напамять
накинуті на наші роки, - стрімко так
минають……
і минають….
І ноги вже не терпнуть
звик стоячи стояти
по колу цирковими конями
молитви навкруг голови
хвилина за хвилиною, і рік за роком,,,
Навколішки? Будь ласка,
Ще раз? – добре
Раз батюшка сам пада на коліна
Я – теж…. А що там, нащо, як
перетворилося – не знаю…
Лише чомусь
на серце звідкись впало все життя -
сльозою ………………
..Все стрімко йде, повторюється
знову й знову, так невблаганно
…………………………………………
Невже щось буде ще?
Затихла Церква
у Алтарі – ні звука
….. чи вже додому?, досить, утомився!
Але усі стоять,
- чекають…
З Чашею виходить
- хто це такий?! Знайомий
і незнаний Лик,
схожий на батюшку, але… -
до мене дивиться
немов крізь очі – в серце
десь звідкись долітають звуки слів молитви
але Його незримий погляд
чомусь і милує і пропікає
… це - Іісус Христос!
в Його сліди на березі
із крові
бється маленька хвилька прихожан
Його грудей торкаються їх очі і уста…
ПРИЧАСТЯ
…………………………………….
На цей раз сиротою я стояв
в куточку Радості, несмілий наближатись
……………………………………………
І от усе
скінчИлося життя,
виходять всі
полегшено говорять
про різне……
з ними вийшов я
…………………………………..
Коли тепер іще хоч раз
я зможу знов ступити
у ріку молитв
у Церкві стати – свічкою,
стільцем, чи підвіконням
благеньким ковриком,
або хоч котиком чи пташкою залітною?
- щоб ще раз
(а може пощастить – Людиною!)
ввійти до Сповіді
співати з усіма
Радісну Звістку,
прислухатись як перетворюється тихо
Хліб і Вино
- на невимовне Чудо
Господніх жертв
…. торкнутися
Його Вечері й Таємниці
………………………………………

життя – як Літургія,
нам дається…

- і лиш єдиний раз
до нас звертався Бог наш
із проханням,
коли сказав:
«не спіть, будь ласка, діти,
зі Мною потрепіть...,
попробуйте не спати…!»