Сергій НегодаВерлібр на берестіграюсь з мазками в зграї птахів тут у парку зранку пахне фарба я зберігаю таємний зім'ятий квіт страху згадую обіцяну пастку у кошлатій пітьмі і я побачив відтяту мряку на тьмяній палі з картатою лампою тому і вилетів до комісаріату повз антикваріат автовокзалу у шпарі на трасі визираю амфітеатр зорепаду після камнепаду тепер остерігаюсь з переляку підглядаю монументальність Вінниці яку безперестану піднімає зоряний неначе свою кардіограму кінотеатру як він оригінально перелетів булькатий гай і присів на тротуар біля ресторану в якому підняли до гори небокраю гармату спокушаюсь потенціалом його репертуару хочу розпитати про континентальний саботаж дезодорантів від усіляких шоколадок в телеграмі тихо присів в однокімнатній офіціантки вона роздратована сама з собою розмовляє почекав прославлених бідолах з виднокраю відчинив їм гарячу кошару кухні і не помічаю як вегетаріанцю з пролетаріату пропонують апасіонату замість рибного філе я вкотре вдихаю сажу і зітхаю утамовуючи у собі полум'яну тінь кохання потім втручаюсь у вихвачену противагу з гамузом і впізнаю собаку серед туману знову запираю двері і вимикаю світло я сам збираюсь здійнятися тому поспішаю зректися тіла і уявно розплітаюсь душею признаюсь що стидаюсь при цьому співати строкату пісню про спокусу оленяра навіть боюсь звертатися до власного зламу я лякаюсь чолов'ягу з ентузіазмом впізнаю його універсальну ротяку я знову шугаюсь її чоловічого макіяжу від водограю звуків просто замовкаю знову відкриваю двері і прислухаюсь і озираюсь до півкварталу там де лікарня швидко перевдягаюсь в доходягу іду на панораму до карнавалу вурдалаків роздратованого криміналу |
2026 © Сергій Негода |