Дівча з автобуса через вікно – на сонце
крізь скло, бетон, неон і хмари з пилу
людського – дивиться…..
і стиха все зникає…. –
і між ліан гойдаються усмІшки,
дельфінів рій,,,
стежкИ шепочуть кедам
щось про стрімкі діагоналі струн….
Над берегом на мілині у Вічності мов діти
ласкаві горизонти плещуться ………

Водій – команди віддає матросам,
поправить срібло серги шуйцею,
мигне принцесі-полонянці -
І в вир та бурі – корабель веде)))

Вершини гір – здіймають кубки й тости
снігів та громів, і заводять танок
сміливих легінів,
трембітають Дівчатці….

Дівчатко дивиться з вікна,
та пасажирам не до того…

Лиш Богу нашому Творцю
бринять до вух усі її мовчання…