блукає старий трюкач
в користувачах фейсбуку
шукає слухачів і поетів
заклинає ловкачів
на словах настирливо
чвиркають нові думки
як зяючі  нерви як злі емоції
відкривають на сцені
багатирські ширми
пороздирані костюми
виселені в монастир
і тут живописні містерії в дії
масовка жупирів на тирлі
неоковирні білобрисі химери
товсті дядьки вирядились
білі білі нарциси на службі
сота холера стирає глузд
з вирваним добром лише тиша
утихомирена в квартирі
усі думи позапирані геть
розтерзаний голос шепоче
зачитує сотий захисток:

"осяяло нове сонце поле
шрами війни на меморіалах
у березні 2026 року
неподалік старої фортеці
у вільному місті Путивль
одухотворені акорди
незломленого Харкова
і знову відроджуємось
у ході витиснення
дикої росії варварів
яку поглинає чорна злість
нові слобідські сили Сум
творять стійку хвилю
Ворожба Боромля Охтирка
трансформую руїни шляхів
на простір справжнього життя
розквітла моя душа аж до Ізюму
відновилася з магії чумаків
стала центром тяжіння
наша земля України
незабутня весна 2026 року
постала з попелу  
в Новгороді-Сіверському  
у сторічній пам'яті
зруйногованих і спаплюжених
стін і храмів Слобожанщини
її перетворює провидіння
на стійку хвилю захисту
на паливо для випікання
радіальних паляниць
і кожна вирва від московського
снаряду та кабу на нашій землі
заповнюється сонячними зайчиками
із шляхетного Конотопу
настав час за  кордонами
коли за глухими кутами
московської сірятини
відходить у небуття
кривава доба імперії
невігласів і злодюг
а тут ураз охоче оживає  
імпульс веснянки
з української світлої пісні
світле сонце збирає
навколишні слобідки
працьовитих людей
біліє Божок Спаське
оживає Любитове Кролевець
озивається Глухів Ярославець
порається Базелівщина Василець
Харків - це жарке серце
усієї Слобожанщини
чуєте як міцно б'ється
чують аж в Ямполі
Суми - це щит
Слобожанщини
резонує на весь
слобідський світ
потужний Путівль - місце сили
посеред шляхів та доріг
що разу як Слобода - то це воля
здобута у праці слобожан
з бажанням обороняти
власне життя без ярма"

розпанаханий волох
його голос не лізе з голови
його життя визискує шляхи
цей кобзар помисли  вискубує
оспівує горбатих коней на волі
ворони тремтять в байраці
тощий  сокіл в лахах спить
сірко ходить до сповіді
на цвинтар і виє
беззахисний вольєр
які смачні консерви
знову фунікулер від плахти
біжить в старі печери
розбиті будівлі у місті
неначе відкриті шифоньєри
чумак на шляху жахнувся
розчахнуте місто
бабахнув знов
раптом спалахнув
протряхлий онімів


напередодні
заспівали хором
нечутні вірші
пропустив чорні слова
повз свої вуха
і як тільки Степан
награв ноти їх мені
я не співаю втраченим
голосом на війні
і наплів мені всякого
Степан а я був противником
приречених на невдачу віршів
так мені треба тікати звідціля
із одної реальності в монастирі
у смертельну дійсність міста
ні краще пропаду отут в печерах
зникну як зникають руді миші
це з такими страшними речами
та не забивай собі памороки
подумаєш з неприємною  смертю
найліпше пожити затворником
не нагадуй мені друже про келії
неприємні спогади
там навкруги чужі думки
як ждунки крутяться край дороги
знову хочуть вкрасти у чесних
людей немалі гроші за життя
щоб зненавидіти самих себе
там власні думки збожеволіли
там змололись і здалися самі
мені не треба келії не хочу нізащо
мені не досить полюбити вірити у себе


а Степан частенько тихо попропадав
він ні за що ні про що жив у печері
ні за цапову душу був задворником
на моє невдоволення не виходив
а ти ж перебендя сучий зникаєш
частенько посміхався з мене
після кожного сніданку
ніби з того що як чудив зі словами
перебуваючи в багнюці життя
ти давно був на чужині за кордоном
ти там полюбив плести зі чужих слів
неважливу ахінею про себе і про мене
що це ти сотворив темряву знань
що це ти став агресором і  падлюкою
презливою тварюкою у текстах
накрутив  вже таку брехню
на заможних цивільних людей
напускав диму в очі простим людям
і виєш мені отут злочинним вітром


перехопило дух мені
і тому не заснув
від виснаження
від перевтоми не спиться
на душі пусто і порожньо
отак змучився
за чотири роки війни
немає ні страху ні жахів
ні боязні від бойового життя
лише тиша стисла
мені горло і я
сухим рушником
витер мокрого лоба

феєрично відкашлявся
старий із молодим зусиллям
глибоко вдихає повітря
зараз просто змокрів
від перенапруги
зірвав собі памороки
за скаженою роботою
перевернув з ніг
на голову весь простір

схвилювався голосом
моя кімната збожеволіла
прибігла біла киця Умка
що це з тобою діється
очі горять як на сонці
не кричи ось відділлю
тобі свіжої півкотлети
поїж хоч трошки поїж