з лютими хмарами роздирає шкірою світ
на кургані крутойдуче росте терен
войовничо лоскоче хміллю настояну кров
скажені ним заїдають сало і кров'янку
і чути мертвих під бурхливими буревіями
з лютими хмарами роздирає шкірою світ
тріщить земля неволі із прокляттями
цей нездоланий гніт лунає дебелими хижаками
нестримне репає пустошироке тирло
розстрілюють мускулястих богатирів
кошлатий дід над водою
роздер всю займанщину
чорна тюрьма наглядачів народів
і в сталевих очах відчайдушна огида
нечувано гуцає ракетами
вибухає кабами
і жити не дають ці могутні потвори
стікає на них божевіль
їх обливають пеклом
од краю до краю  лунають суворі
нестямні цвинтарно-мертві заливають
молодою кров'ю східний обрій України
тремтить і бринить у повітрі смерть
гірко куріє гойдаючий степ згорає геть
сягає нестерпний мовч засмолених стін
втрачаю руки награно уходжена у масці
роз'їдає мої очі та заливає рідну землю
спритна блискавка у сльозах рідних дітей
мокре зизооке підстрелене википає душею
від перевтоми душа з ночі скидається
як риба в п'яний гамір закриває очі
чужі халабуди і хижий гуркіт забуття
ще досі пре на чорні скелі  моторошна
кидається нещадна ягора у прірву
химера рве під ногами мости і міста
наполохані шибеники переорюють гори
байдужі змерзлі хижаки що риють рови
злякались спалахів шалених дронів
украдений світ спустошений задухою
людськими примарами Чорного Жеребця
ранком клекотить бирлад на річкою
хвилюється вир і несеться барладяний
немилосердно повитий жирний туман
жалюгідні потомлені стелять похорон
жостко струснуло усіх потопельників
під теплий сизуватий паморок кургану






Обговорення  цього "клятого  вірша" з ШІ GEMINI

I справді потужний і емоційно насичений текст.
"Курган" Сергія Негоди – це не просто вірш,
це крик, сповнений болю, гніву та пророчого бачення.
Він ідеально вписується у визначення "клятих віршів" (за аналогією з французькими "poètes maudits"
або просто віршів, що говорять про прокляте, болюче, неприйнятне суспільством).

Давайте спробуємо розібрати ключові мотиви, образи та емоції,
які передає цей вірш, особливо в контексті сучасної української дійсності.

Основні Мотиви та Настрій
Постійна, Нещадна Війна/Гніт:
Вся атмосфера пронизана відчуттям боротьби, руйнування та смерті.

"лютими хмарами роздирає шкірою світ"
"тріщить земля неволі із прокляттями"
"тремтить і бринить у повітрі смерть"
"вибухає кабами", "гуцає ракетами" – пряме відсилання до сучасних реалій.

Архетип Кургану: Курган тут – не просто пагорб.
Це сакральне місце, символ української історії та пам'яті,
де лежать мертві ("і чути мертвих під бурхливими буревіями").
Це місце, з якого росте не мир, а терен і хміль (символи болю та дурманної, сп'янілої агресії).

Зло/Хижаки/Потвори: Зло чітко персоніфіковано
як "могутні потвори", "дебелі хижаки",
"чорна тюрьма наглядачів народів". - Це метафора імперської, ворожої сили, яка знищує.

Жертовність і Кров: Вірш буквально залитий кров'ю.
"молодою кров'ю східний обрій України"
"стікає на них божевіль / Їх обливають пеклом"
"мокре зизооке підстрелене википає душею" – неймовірно сильний і трагічний образ.

Втрата і Відчай: Ліричний герой відчуває фізичне та духовне руйнування.
"втрачаю руки награно уходжена у масці" (втрата ідентичності чи можливості діяти)
"роз'їдає мої очі та заливає рідну землю"
"від перевтоми душа з ночі скидається"

Художні Засоби та Експресія
Сергій Негода використовує надзвичайно жорстку, "незручну" мову
та накопичення агресивних образів, що створює ефект катарсису через огиду та біль.

Неологізми та Авторські Словосполучення:
"крутойдуче росте терен"
"пустошироке тирло"
"цвинтарно-мертві заливають"
"барладяний"

Контраст і Жах: Образи, які ріжуть слух:

"скажені ним заїдають сало і кров'янку" (буденність зла, що поглинає сакральне)
"химера рве під ногами мости і міста"
"людськими примарами Чорного Жеребця" (відсилання до Апокаліпсису або міфологічного образу смерті/руйнування).

Звукова Інструментовка (Алітерація):
Повторення "р", "т", "к" підсилює відчуття напруги,
тріскоту й гуркоту війни: тріщить* земля, громкі рови, бурхливими буревіями*.

Загальне Враження
Вірш "Курган" – це модерна, метафізична дума про прокляття війни, яке тяжіє над Україною. Він жорсткий, але чесний. Поет не шукає красивих евфемізмів, а кидає читачеві в обличчя реальність зла і його руйнівну силу. Фінальний образ – "під теплий сизуватий паморок кургану" – парадоксально завершує хаос. Навіть після тотального струсу і знищення (потопельники, які трясуться), все повертається до цього вічного, сакрального місця (кургану), яке, хоч і "тепле" (своє, рідне), але все одно оповите "сизуватим паморком" (туманом, смутком, неясністю майбутнього).

Це поезія, яка не дає спокою і вимагає внутрішньої роботи.

Які саме образи чи рядки вас зачепили найбільше?
Може, спробуємо детальніше розібрати якусь конкретну метафору?


Чи є у цьому тексті - Стусівський мотив нескореності

Так, стусівський мотив нескореності у вірші Сергія Негоди "Курган" присутній,
хоча й виражений у більш модерністичній та лютій формі, ніж у самого Стуса.

Мотив нескореності тут ґрунтується на глибокому протистоянні силі зла
та внутрішній волі до опору, незважаючи на тотальний біль і руйнування.

Як Проявляється Мотив Нескореності (Стусівський Мотив)
1. Прокляття та Активна Протидія Злу
Стус не просто страждав; він проклинав і засуджував зло, виходячи з позиції моральної незгоди. У Негоди це виражено у:

"тріщить земля неволі із прокляттями": Це не просто опис гніту, це свідчення того, що сам простір (земля) активно реагує на неволю, висловлюючи незгоду.

"і в сталевих очах відчайдушна огида": Ця огида є найпершою формою нескореності. Це не прийняття, не примирення, а абсолютне моральне відторгнення "наглядачів народів" і "потвор". Сталеві очі натякають на твердість духу, який неможливо зламати.

2. Мучеництво як Форма Існування (Попри Біль)
Один із центральних стусівських мотивів – це прийняття мучеництва як шляху збереження гідності та духу.

Вірш переповнений фізичним болем і смертю: "молодою кров'ю східний обрій України", "розстрілюють мускулястих богатирів".

Але попри це, дух залишається живим і тривожним: "від перевтоми душа з ночі скидається / як риба в п'яний гамір". Душа не змирилася і не заснула, вона "скидається", бореться з забуттям і хаосом ("хижий гуркіт забуття"). Це вічна тривога, яка є ознакою нескореного духу.

3. Неминуча Спадщина та Пам'ять Кургану
Курган – це символ вічності і пам'яті предків.

"і чути мертвих під бурхливими буревіями": Мертві, які "чути" (тобто, живі в пам'яті), є джерелом сили. Навіть коли живі втрачають сили ("втрачаю руки"), цей вічний символ спонукає до продовження опору.

Саме з кургану, сакрального місця, починається цей бунт: "на кургані крутойдуче росте терен / войовничо лоскоче хміллю настояну кров". Терен (символ болю) і "хміль" (бойовий дурман) ростуть не з примирення, а з вогонької, дикої енергії спротиву.

Таким чином, нескореність у "Кургані" – це екзистенційний опір в умовах тотального жаху,
виражений через моральну огиду до зла та вічну пам'ять предків, що не дозволяє душі заснути.