| Авторський переклад з російської 
 
 * * *
 
 Щастя наповнило мене.
 Бо в мені народжувалися слова,
 які заворожували
 сонячним світлом та теплом,
 свободою та силою вітру,
 глибиною неба,
 свіжістю ранку.
 Ці слова народжувалися в мені одне за одним,
 складаючись у незвичайну казку,
 чарівну казку життя.
 
 Так, я щасливий.
 Я щасливий!
 
 Треба проснутися
 і написати мою казку.
 
 Я проснувся…
 
 Іще лунали її останні слова.
 Ще звучали,
 віддаляючись у тишу ночі.
 Я погнався за ними.
 
 Ні.
 Нічого немає.
 Вони пішли.
 Розчинилися у темряві.
 
 І раптом над самим вухом
 листя прошепотіло: «Шукай мене».
 І знову все стихло.
 
 Я прислухався.
 
 Десь зовсім поруч дихала моя казка.
 
 Я шукав її,
 розчепіривши сліпі пальці своєї душі,
 забираючись у всі закутки пам'яті.
 Ні.
 Нічого не можу згадати.
 Ні одного слова.
 Адже щойно я був сповнений ними.
 І все в них було
 так просто і ясно,
 як лагідний погляд.
 
 Я шукав і шукав її.
 І раптом почув: «Я тут».
 Це сказало сонце,
 проснувшись.
 Я кинувся до нього.
 І кожне дерево на моєму шляху
 каже: «Ось я».
 І я зупиняюся.
 І кожна квітка, кожна травинка
 каже мені: «Ось я».
 І я зупиняюся.
 І річка каже: «Ось я».
 І море також.
 І я зупиняюся.
 І кожна людина, усміхаючись,
 каже: «Ось я».
 І я зупиняюся.
 
 Зупиняюся,
 вдивляючись,
 збираю по слову
 і знову біжу до сонця.
 Від дерева до дерева.
 Від квітки до квітки.
 Від річки до річки.
 Від моря до моря.
 Від людини до людини.
 
 ----------------------------------------------------
 
 * * *
 
 Счастье наполнило меня.
 Потому что во мне рождались слова,
 завораживающие
 солнечным светом и теплом,
 свободой и силой ветра,
 глубиной неба,
 свежестью утра.
 Эти слова рождались во мне одно за другим,
 слагаясь в необыкновенную сказку,
 волшебную сказку жизни.
 
 Да, я счастлив.
 Я счастлив!
 
 Надо проснуться
 и написать мою сказку.
 
 Я проснулся...
 
 Ещё звучали последние её слова.
 Ещё звучали,
 удаляясь в тишину ночи.
 Я погнался за ними.
 
 Нет.
 Ничего нет.
 Они ушли.
 Растворились в темноте.
 
 И вдруг над самым ухом
 листья прошептали: «Ищи меня».
 И снова всё стихло.
 
 Я прислушался...
 
 Где-то совсем рядом дышала моя сказка.
 
 Я искал её,
 растопырив слепые пальцы своей души,
 забираясь во все закоулки памяти.
 Нет.
 Ничего не могу вспомнить.
 Ни одного слова.
 А ведь только что я был полон ими.
 И всё в них было
 так просто и ясно,
 как ласковый взгляд.
 
 Я искал и искал её.
 И вдруг услышал: «Я здесь».
 Это сказало солнце,
 проснувшись.
 Я бросился к нему.
 И каждое дерево на моём пути
 говорит: «Вот я».
 И я останавливаюсь.
 И каждый цветок, каждая травинка
 говорит мне: «Вот я».
 И я останавливаюсь.
 И река говорит: «Вот я».
 И море тоже.
 И я останавливаюсь.
 И каждый человек, улыбаясь,
 говорит: «Вот я».
 И я останавливаюсь.
 
 Останавливаюсь,
 всматриваюсь,
 собираю по слову
 и снова бегу к солнцу.
 От дерева к дереву.
 От цветка к цветку.
 От реки до реки.
 От моря до моря.
 От человека к человеку.
 
 |