ПОЭТ
Стихотворений рой пчелиный
ко мне на ветку прилетел....
……………..
Гудит волнуется и силою своей
сгибает время, и пространство всей,
вселенной
придьнувшей к его ласковому боку
...........
А я - лишь дерево,
намЕрения роя
неведомы мне,
только что смогу
не двигаясь
застыть, ещё недвижней,
и вслушиваясь в звуки,,,,,
- запомнить направление,
в котором
рой вздумает отплыть,
всё медленнее
приближаясь к далям,
ветрами ямбами,
в неба хорей …………


СЕКВОЙЯ
В менІ всерЕдині
галузить гілочки із вен,
тече долонями,
зростає - Дерево…
до Сонця тягнуться
(не вниз, а вверх, Нютон сміється)
прозорі яблука …
пташина серця
спить, але співає
крізь сонні сни
правічну Пісню лісову..                                                        
Секвойя,!
а біля неї Синій Пес,
на гОйдалці із променів - Дівча дзвенить, сміється ,,,
а раптом,,,  в тиші, мовчазнУ, хитне, задуму…
…. коріння п'є солодку сіль землі,
зелені риби листя - до поверхні неба
буває підпливають,                                                                                    
і граються із хвилями у шторм!
……із мого розміру людинячого –
виросло воно, мов семикланик
з форми тогорічної..
!я розпадаюсь,
а йому  - рости !))