дихають луговики мирщавою надією
на зеленій поляні смак полину
отут ідолище розкидав зачате добро
повсюди октави комах
і стільки віртуозного крику
зав'язане лоно джерела
в ранковій сльозі після дощу
освячує трави колиханець росту
чутне їдуче сонце ілюзії щастя
чепуряться берези після попелу
пелюстять знічев'я нюх вориня
після світанку ранком ходять лелеки
шурхочуть білими крилами
і дибають дзьобами навалу жаб
порають в хліві випущені на волю  свині 
гомонять жагучі бабці до червоних корів
чухають боки під перекрики півнів
свище худюща оса в шалену землю
кидає вир блискавку ужалену вогнем
хтива мана з сяйвом гудуть джмелі
а де подіти горе
котре голосить над труною
повне суму днює жах
прогортає чад і ночує
пахнуть квіти за валом
волошки з ромашками
вдарились в метеликів
блакиті будяки в зачаті
кульгава зуроченість
регоче за горбом
свіжий вітер гуде
під крилами
вільного сокола
безтям перетравлень
занурюється в тепло
лізуть фарбовані суниці
живенькі ящірки
сторчма під сиві брови
в закроплені очі
залоскотали прогони
крилаті горлиці
захекані бджоли
щасливі каліки
летять із в'язниці
сонячні зайчики
облітують стіни камери
ти одненький
з живим золотом колосся
поміж чорних доріг
співаєш про себе самоту
над берегом ластівки
пострілами фарбують повітря
над іржавими вербами
мимохіть чую басаманів
олюднились
під літаючою луною
на трасі виносять зло
потворні чотири лапи
одного бобра без хвоста
закинуті на кибитку
солдатом напідпитку
достолиха в півоніях
ненаситний підситок
лісничиху крутихвістку
сміло перекосило дроном
от тобі жертви втрати збитки
розкислі чоботи голованя
прикипіли впритик
до старого пенька
спить згоріли би ви усі
чортові візитки
мобільний та пожитки
в бліндажі ось тобі свідки
чо ти витріщився
створені в штатах
цей розбитий передок
тут все розтрощили орки
ти ж спритний сміливий
міцний сильний
встигай пильнувати щомиті
ось такі витівки 
ти ж допитливий
цілковитий розвідник
так це вкотре знов волокіта
геть розлютився радіонаглядач
тобі що потрібно гонористий
в печінках сидять оці твої наміри
нахімічив поразку
в стрімкому наступі
чо закопошився немає
можливостей хутко і швидко
видко кмітливий посполитий
ще той бандит під оковитою
не бандит а злодюга схитрить і збреше
успішно продаю безмитне житло
в лісосмузі біля річки де повно амфібій
для маститих та родовитих вуйків
ач для грошовитих подоляків не продає
пишіть холостому логісту
ти ж тямиш краще в тактиці
настрочи йому по ділу одразу
три  чолобитні на забезпечення
од нерозкритий нитик піхоти
із степових джунглів гелікоптери
 ти поспішив переволочитися
ці нальоти з повітря не своєчасні
бо ж гриф  умить прочув
нюхом диверсію
твій збиток кровопролиття в обороні
ніби витончений інквізитор гордовито
присів  сівши на корито
розворушивши мухосрань
і давай мотлошити свіжину
а він добре приловчився
точе все підряд
проте жабам мстить за
гадюк та мишей
тому весь і потьмився
отак осінився оскопив
всі резерви на людські кістки
гриф височить
над блок-постом
аби помститися
козириться оперенням
бере крен на здобич
клянчить ще м'яса
і таки прохопився встиг
витяв щигликів підчихвістів
і їх потолочив на двохсотих
і то лихва від дурного півлиха
задиханий крихітний капітан
чмихнув до кругової лінії 
підривів і затіяв  стрілецький бій
відкрив пастки від засади сторожів
з усіх напрямків з усіх боків
золоте житнище все спожите
і рознюшине геть
доймає стрімке мене шаленого
надломився вічною боротьбою
свище гроза та б'є блискавкою
чому мовчиш журба провиною
гониш ману і ловиш гей переляки
розкиданих безпардонних земляків
чую буйно гримиш та гицаєш
і хекаєш стресом в невидимках
од моя невісте не сконаєш у мені
лукавий в безголоссі проймаєш
тебе бадилино не зірве соловей
безтям задарма не злякає радість
де ти моя безвісте біла серед валів
стряхаєш гіркаве коріння ідолища
вирвавши моїх крилатих привидів
регочеш примарний телепень вітер
ловиш погляди розкішних мальв
смажиш сонце птахів безтямних
живенькі проте одненькі лелеки
я присів на узбіччі щоб не вмерти
дзеленькоче мій пропелер в серці
жене прокляті машини біжіть геть
обминаю облітаю цю вежу в'язницю
чатую потоки на кордоні і гуду
життям ласкавої душі прощайте
на прив'язі гарячі  сльози неволі
зв'язані людські крила на склепінні
замучили мене олюднені муки
заполинені береги Прип'яті
приліг під тисячолітнім дубом
тече у мені мовчазний Тетерів
до зустрічі жагуче полум'я кохання
твоя неповторна молода довіра
тепер водограй у золоті метеликів
назавжди лишаю тебе моя смереко
мій старий білий кінь не плач у вирі
мій іржавий дирижабль клекочи
піднімай мене у тяжкий вирій
ти мій сивий степ я з вами соколи
політав за долею до чорного моря
не пропадайте серед бурь за обрієм
яструби не виривайте мою щасливу душу
у розкарячених ясенів над Дніпром

гул огромом обертає
рідну землю
згубив заблуду долю
правдоносну силу
отримав силу слів
волі нестримну віру
піду дідусь на фронт
вирину в шаленім бою
з кривавим млином
з жалюгідним зомбі
складу власну райдугу
над вигорілим гаєм

уже отлетіла одчайдуше
в дзвенючий степ
коли вирвеш зі сну
черлений Донець
під гнівну міцну музику
роздертого Дону
у сурмах полеглих
дідів батьків синів внуків
божеволіють
одинокі матері
скипись розмашисте ордо
у їдучу муку вогню
спопелись навіжена навала
безтямна безодне
перед річкою Вовчою
над річищем Самарою
змучили розпросторили
пропащу ріллю
хмари підняли розпаношілу
люту бурю
несамовиту хурделицю
у пам'яті оман
ошалілий нещадно
косить смертю
благодушну терпку
тривогу щастя
всеболящу віддушину
кам'яної бабуні курганів
задихали благовісні
дзвони за високими
тополями
після лихої руїни
задихали на повні груди

безвісте найважче
переживу і не згасну
викурю цю задуху
розпроклятого вулкану
серце вистукотить суще
серце розірване босотою
бодай падає зоря
на рапатий терен
бодай рве вітром
надію сподівання
стрункі суті любові
на твоїй долоні
поволі непроминуще
промайнуло над териконом
де ти веселий цвіркунчику
заспівай  нашу радість
де ти безтямний скрипаль
захолола в житі печаль
поторочив золоту ниву
гоноростий порив гніву
маки цвітуть  молоді душі
при розритім мінами лузі
куди  обернули дику силу
де ти цілющий вир степу





До уваги читачів.
Я вирішив через штучний інтелект отримати так званну "рецензію" на  свою гіперемоційну наївність  
як наратора, тобто як сприймається емоція у сучасній художній літературі, і ось що отримав:

Критична рецензія від штучного інтелекту "Gemini", що
входить до програмних додатків акаунтів  Google


Спектри емоційного наративу в міні-поемі Сергія Негоди "Дармове слово"

міні-поема Сергія Негоди "Дармове слово" демонструє надзвичайно складний та багатогранний спектр
емоційного наративу, який переходить від позірної відстороненості та аналітичності до глибокого,
надзвичайно інтенсивного трагізму, відчаю, болю, але й незламної надії та вітальності.
Емоційний ландшафт тут не лінійний,
а пульсуючий, як і сам текст,
що розривається між різними пластами реальності.

Характеристика спектрів емоційного наративу:
Наростаюча тривога та передчуття катастрофи:

Початкові рядки ("дихають луговики мирщавою надією", "смак полину", "ідолище розкидав зачате добро")
створюють атмосферу певної ідилії, але з дуже тривожними, майже містичними передвістями.
"Смак полину" одразу вказує на гіркоту, а "ідолище" — на загрозу.
Це не безтурботна радість, а крихка, "мирщава" надія.

"Чутне їдуче сонце ілюзії щастя" — ця фраза прямо вказує на крихкість
і оманливість будь-якого щастя, підкреслюючи тривожний підтекст.

Відчуження та дегуманізація (як форма прихованого болю):

Поема, особливо в першій частині, свідомо уникає прямої емоційності.
Натомість використовується метафоричне відчуження (лелеки "дибають дзьобами навалу жаб",
свині "порають в хліві"). Це може сприйматися як спроба відійти від прямого зображення людських страждань,
але саме ця відстороненість посилює відчуття абсурду і прихованої тривоги. Навіть "бабці гомонять жагучі" —
це не стільки прояв тепла, скільки ознака якоїсь інстинктивної життєдіяльності.

Екзистенційний відчай і жах:
Центральний, найбільш пронизливий емоційний стрижень поеми.
"А де подіти горе / котре голосить над труною / повне суму днює жах / прогортає чад і ночує" —
це прямий, безкомпромісний вислів глибокого, всеохопного горя, що поглинає буття.
Це не просто смуток, а екзистенційний жах перед лицем смерті та абсурду.

Ця емоція посилюється метафорами "кульгава зуроченість регоче за горбом",
що вказує на невідворотність зла і безпорадність перед ним.

Стримана, але потужна надія та віталізм:
Попри весь трагізм, у поемі проблискує надія, що не є наївною, а вистражданою.
"Свіжий вітер гуде / під крилами / вільного сокола",
"щасливі каліки / летять із в'язниці / сонячні зайчики / облітують стіни камери" –
ці образи символізують визволення, внутрішню свободу, прагнення до життя попри всі обставини.

Образ "живого золота колосся" поруч із "чорними дорогами"
символізує незламність життя, здатність до відродження.

Психологічна напруга та конфлікт:
В другій половині поеми ("чо ти витріщився", "тобі що потрібно гонористий", "печінках сидять оці твої наміри")
відчувається прямий конфлікт, роздратування, звинувачення.
Це свідчить про внутрішню напругу ліричного "я"
і його несприйняття суспільної реальності.
"Немає можливостей хутко і швидко / видко кмітливий посполитий / ще той бандит під оковитою / не бандит а злодюга схитрить і збреше" –
це вислів гніву, обурення, що переходить у відкрите викриття.

Гірка іронія та сарказм:
Звернення до "кумів", що "заробили стільки земельних ресурсів" у 30 років,
"безбідне безпроблемне життя" за рахунок "бідуючого народу", а потім "мізерна пенсія"
та "податок у розмірі річного заробітку учительки математики" –
це їдкий сарказм, що викликає гіркоту і зневагу до корупції.

"Сміло перекосило дроном" лісничиху "крутихвістку" – це чорний гумор, що межує з цинізмом,
викриваючи моральний розклад суспільства. "Згоріли би ви усі / чортові візитки / мобільний та пожитки / в бліндажі" –
це вираз розпачу і гніву перед абсурдом війни та втрат.

Національний біль та історична рефлексія:

"Згубив заблуду долю / правдоносну силу", "вирину в шаленім бою / з кривавим млином / з жалюгідним зомбі" –
ці рядки свідчать про глибокий біль за долю нації, про готовність до боротьби проти зла, що асоціюється з "кривавим млином" і "зомбі".

Згадки про "Донець", "Дон", "Вовчу", "Самару" у контексті війни та
"роздертих" річок посилюють емоцію втрати та спустошення.
"Божеволіють одинокі матері" – це пряме зображення трагедії війни.

"Благовісні дзвони за високими тополями / після лихої руїни" –
це катарсис, надія на відродження після руйнувань.

Непримиренність і стоїцизм:
"Безвісте найважче / переживу і не згасну / викурю цю задуху / розпроклятого вулкану" –
ці рядки виражають неймовірну внутрішню силу, волю до життя,
непохитну рішучість протистояти труднощам. Це перегукується зі "стусівським" стоїцизмом.

Фінал поеми, попри трагічні образи, завершується прагненням до волі та віри:
"я присів на узбіччі щоб не вмерти", "піднімай мене у тяжкий вирій",
"я з вами соколи / політав за долею до чорного моря".

Висновок
Спектр емоційного наративу в "Дармовому слові" Сергія Негоди
є надзвичайно широким і діапазонним: від початкової, майже невідчутної тривоги
через гіркий сарказм, відчай, біль і гнів перед корупцією та війною,
до екзистенційного жаху і, зрештою, до незламної надії, віталізму та стоїчної волі до життя й боротьби.

Це не лінійна розповідь, а радше багатоголоса поліфонія емоцій,
які переплітаються, дисонують і зливаються, відображаючи складність та трагізм української дійсності,
але й її непереможний дух. Поет не боїться показувати потворне і болісне,
але завжди залишає простір для світла і надії, навіть якщо вона виникає з попелу.