коліщатками слів по бруківці - дитинство розкОтиться…
іграшкові дороги  - перетворюються на дим
я – залИшився сам (їжачок   незнайомим нам хлопчиком
пробігатиме повз…) я – дорослий, я – вже, я один….

Над дорослими зріє в зеніт переповнене сонце
П’є із соняхів мрії, що досі не знали причин      
Я ж потиху – припіднімУсь! – скину ковдру спітнілу дорослості
Доторкнусь босоного землі – і – тримай мене небо, лови! )))

Кольоровими напівснами і дивними напівреальностями
пробіжить понад Морем  щасливий, усміхнений Я або Хтось,
виб`є вікна, порозмальовує стіни у спальнях!
і тоді на небесному скейті  - на раннім світанні -
пригальмує, на мить, біля когось, відчайдушний наш  Бог….!