Під золою згаслого чуття, досвітніми відблисками лик твій роївся, іскрився, шипів і двоївся…

Ворушачи пам'ять в безумство, зміїною твоєю, пропахлий любов'ю, а…

А безсоння палила нестерпно віскі, не даючи забутися, проникаючи все глибше і глибше, до самого серця, і далі, туди, де я бути, ну, ніяк не хотів, я все думав і думав, забуду, забуду, забуду, якщо думати, ну, ніколи не буду, якщо що і помру разом з цим і…

Весь…

Проте…

НАХЛИНУЛО!!!