Опубліковано: 2025.02.07
Поетичний розділ: Філософська лірика

Андрій Теплов

неотвраимсость предназначения...

По устланной снежною пылью дороге,
шатаясь и подволакивая ногу,
с пеленой на красных от ветра глазах,
в которых застыла скупая слеза
и всегда отражались небес образа,
брёл сквозь пространство собственной жизни
то ли пилигрим, быть может, певец отчизны,
что весь век возвращался в родные места,
с крестом на спине; похоже, и снятый с креста...

Он смертельно устал от колдобин и ран,
словно мученик совести, загнанный в бан,
будто птица, ползущая с битым крылом
на маяк, что в душе, где сберёг отчий дом...

Сколько вёрст ему осталось, сколько дней,
ночей, рассветов, закатов?.. Как ручей,
спускающийся с истока, чтоб достичь устья, -
бьётся о камни и, не теряя чувства
неотвратимости предназначения,
журчит и тешит своим течением...

Бесконечен и тяжек, и радостен путь...
Обойдя и прогнувшись - с судьбы не свернуть.
Мир прекрасен и ясен, и чёрен, как дно.

Вековая печаль. Молодое вино...

07.02.2025








2025
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/55882/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG