Опубліковано: 2025.02.02
Поетичний розділ: Філософська лірика

Андрій Теплов

проблеск земной любви...

Бьются слезинки оземь. В горле - стучащий ком.
Видно, Господь их бросил... напрочь утрачен дом.
Горе - в людских завалах. Жизнь - беспробудным сном.
Змейкой струится память. Правда и та - вверх дном.
Грустные ходят кони на берегу реки.
В пропасть летят вагоны с чьей-то кривой руки.
Звёзды - осколки света. Тонут в душе огни.
Не за горами лето... Спи, моя грусть, усни.

Бродит впотьмах НАДЕЖДА, ВЕРУ согрев в горсти.
Солнца луч, как и прежде, всем осветит пути...
В дымке голубоватой паросток на крови -
слабенький, угловатый - проблеск земной ЛЮБВИ...

02.02.2025



2025
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/55872/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG