| Ото наїв естетське серце  наївним мистецтвом
 сільських примітивів.
 Та Приймаченко, митника Руссо
 та Піросманашвілі окремо вивів.
 Казав, що за свіжим враженням піду
 прямо в Центр Помпіду.
 А то як залізе Мона Ліза
 з Лувру в залізо
 і лиже залізо в мороз
 та марить країною Оз.
 Та кляті паскуди не взяли мене нікуди!
 Питали, як це ти так стільки всього зробив,
 що анічогісінько не заробив?
 От молодці, як мед в молоці!
 А ти, гидке каченя,
 озерно-лузерна птаха-невдаха,
 пензлюй звідси махом!
 Та у кожної птиці свої дурниці,
 у кожної птахи свій ментал без папахи.
 А тут трах-бах!
 Хоррор енерготерору
 одібрав жарівці мову,
 обітнув, як нігті, полум’яні язики
 з жирандолі слічної руки.
 Прямо за законом герменевтики
 щось на небі відбувається,
 а на бідолашній землі відбивається.
 Хаосяка переходить
 у дрібне хаотиння попідтиння.
 Бляклий присмерк блекауту
 пестить нових примар,
 летаргія розуму породжує чудовиськ.
 Франсіско Хозе де Гойя-і-Лусіенте
 поточного моменту.
 Та в цих сутінках свою заю
 я ніц не впізна́ю!
 І за Галею в гаю я вже не встигаю,
 як не поспішаю, бо вона – галюн.
 Ото зійшлися дигери, руфери і привиди
 ділити всесвіт на зони впливу.
 Та ну їх в кропиву!
 Але тра притьма вийти з-під берьозок,
 щоб таки заспокоїти мозок.
 Та нічо попадемо в Едем,
 там їден з другим напевняка знайдем.
 Тоді в океан ока твого пірну
 і бризки вій розіпну.
 Отже вернись в Соренто,
 довбаний блекаут,
 та в гепу негру свічечку встроми!
 Он диви - шкарпетки на паркеті,
 як сліди в снігу йеті!
 А натомість лізли в очі
 стосом грубим майтоси жіночі.
 В оторочці ажурні труси,
 незбагненної повні краси.
 А ти не вниз дивись,
 дивись увись! Увесь дивись.
 Це ж так офігенно,
 що знизу голитися та вгору молитися
 треба щоденно.
 От на день би по сто разів
 прикладався до тих образів!
 Як позбудеш довбешку полови,
 втрапиш точно в обійми любови.
 Та як не молись, бабо, Угоднику Миколі,
 а нові зуби не виростуть ніколи!
 Це як дерті колготи
 на хресті Голготи.
 Обов’язково
 вилізе щось дошкульно
 дріб’язкове.
 От шо за нах ця
 хмара у штанах?
 Дурному собаці
 тра вчасно давати по сраці.
 - Іван, та не лізь на передній план!
 - Шо трапило, моя туя?
 - Та на даху я!
 Заперли сюди осібнякові амбіції
 та втрутень джміліції.
 - Шо нада, то нада.
 Зашибісь, яка в тебе помада!
 Та доволі моторошне кашне,
 кричущий в біса шалик,
 в сполуках фарб вар’ятне, навісне,
 у цяточках за мить пропалих.
 От дарма приволік у голові на захід
 цілий казан усього, що варто сказати.
 Хіба ж це вірші?
 Все гірше й гірше.
 Якийсь силаботонічний
 слабительно атонічний проносний
 бульбуляторний віброверлібр
 від бувшої до бувшого
 на конкурс сексистської
 еротичної поезії  «ГОЛОС ЦИЦЬКИ»
 І як то ти пишеш?
 Та просто не сциш
 і мухомори їсиш!
 «Ти признайся мені,
 звідки в тебе цицяри?
 Ці пружні кавуни
 чим тобі накачали?»
 Та всередині танка
 групова гробова мовчанка.
 Є дрона мать!
 Гаспада юнкера,
 шото вас дохера!
 «Червону грубу розпаляй вечорами.
 Щойно восьма година
 подиви, перевір,
 бо тала вода
 змила вже пів города.
 Їде бистрая «шкода»
 й Річард Гір». Два рази.
 «Оскар» везе
 і фуру еклерів з бізе.
 
 |