Сон про відцифроване штрихкодло
штучних інтелектуалів, чокнутих
на чекпойнті у рай,
де Святий Метро зі сканбластером
натомість джерельних ключів
у сейшельський едем,
куди нащось летимо, їдемо, мимо їмо
або пішки навпрошки ідем чи йдемо.
Двіпариокулярний твердомолекулярний
вранішній сабвейний пасажир,
сивий кросвордист з гвоздиками.
Та не з гвоздиками,
а з цвяхиками - за новою орфографією!
Так, цвяхиками, супутницями
свіжих повітряних тривог.
Напевняка, в цивільному тантричний йог.
Отак виберешся у цю дурну напівсільську Хотянівку
видихнути від урбаністики мегаполісу,
а там така тиша, що їде криша.
Така медова, хоч у вухо стрель!
Та вночі як  жахне над дахом
збитий шахед вибухом
та зенітні кулемети - тра-та-та!
Тра-та-та! Яйця репають в кота.
Гуртом кулемети і зрання терескочуть,
немов навіжені, як пси глупої ночі!
Шахеди з Мандалая у вирій летять
балалайками строщеними
і сонце з переляку сховалося
в погріб у Новосілках.
Та коли стихло, вилізло зблідлою цяткою
і над Хотянівкою курить нервово у куточку.
Адже сметанку світанку
зібрало, злизало до всрачки і точка.
Десна крізь пишну волоть очерету
всмоктала вже останню літа сигарету
за мить, коли черконув сірничок
останього промінчика
і булімійні верби проспівали
в ілюмінатори трипільських таунхаузів
фінал "Слова о полку Ігоревім" на есперанто.
Почуй мене ай-не-не-не!
Облиш притлумнену зажуру
та споглядай принишклий очерет
в різких обіймах спадня контражуру
що не спішить втикати тупо в інтернет.
Та лезом вітру нещадно кромсало
геть розлючене небо
хмар обсмалене сало.
Та у полі кози, мов білі рози!
Лікарю Фройде,
чи моя вічна любов
колись пройде?
Бо на цей ажурний сінема
у мене сил уже нема!
Адже допомогала листям кока
бійцям в окопах від стрептокока.
А ти, а ти,
ти здибав кобіту
своєї мети?
Та все в ній подобалось йому
дзвіночком голос
і хвилястий волос
і ці ужимки хтиві інженю
та зубенят пшеничний колос.
Та те золото різців мосяжне
вже майже недосяжне!
Отак пхались вгору, пхали,
лягли та поздихали.
Та ще й гуртом частушку видихали
на мотив коломийки:
«Ровериста полюбила!
Роверисту я дала!
Сраку рамою відбила,
а він кричав: «Уйня, мала!»
Бо потроху все загоїться.
Залишаться рубці.
Завернуті капустою,
бароково розпусною,
баксів зелених тлустою,
здобутків голубці.