вертить у спеку макітрою старий дуб
і мається нещастям минувша епоха
у повітрі освітився білий кінь він мчить
тіпає вічними хвилями славетний Тетерів
реально метляє жовто-блакить на вітрішках
дійсно пришитий до скелі крилами
це ти великий страхопуд із наших країв
котрий спирається на лапи і п'є воду
над руслом Ірші поглинає примітиви волі
і по-чорному кихкає хрещений герой
все навколо у злих обставинах туману
обломує себе спокійним голосом болото
шкіриться в землю доторкнувся трави
нарікає на випадок непроханих гостей
у думках глузує дотепами над парадоксом
істерично насміхається з самого себе