ми звикли говорити вшистко єдно то є все тому що крах надії
не може все поглинути життя тут кимось треба бути
тому чому б собою тут не бути та хіба ми знали хто ми обрій
нас оминав собою за життя
ми йшли туди де світло нам казали що дійти туди байдуже
ніхто не зможе скільки ти не йди цей обрій неможливий
оманливий завжди як горизонт подій та годі не схопити
хто міг сказати дивись там буде обрій
і що там ще за ним весь невідомий світ
ми звикли говорити все що є існує а про що не можна говорити
того і не існує зовсім най би нам спокути
цього життя для обрію не вистачить навзаєм
ти знаєш що життя кохатиме тебе
ми звикли говорити сумнів слів тебе забуде потім
ми звикли говорити сумнів зайвих слів та будь-яких бо всі ж вони для сенсу
слугують ти життя затьмарне беззмістовне
затьмарене життя полишене себе
о серце весь цей світ тебе полишить цвітом
залишить за життя за стінами бадьорих
ти маєш про ніщо тут завше говорити
і вірити собі що важить лиш ніщо