Опубліковано: 2024.06.27
Поетичний розділ: Філософська лірика

Андрій Теплов

мироощущение...

Переходя болото поперёк,
проваливаясь по уши в трясину,
на запад брёл (а, может, на восток)
отбившийся от общества мужчина...
Он шёл туда, куда душа звала -
впотьмах, наощупь, обнимая кочки.
Остались в прошлом важные дела,
но это были, видно, лишь цветочки.
Он шёл сквозь дым и сумрак городов,
сквозь вой молвы и перегар политик,
узрел маяк и был всегда готов
вкрутить в судьбу недостающий винтик,
открыв, давно прописанный закон
о том, что всё в Природе гармонично
и жизнь прекрасна и отнюдь не сон,
и краски дня мы подбираем лично.
Он шёл к себе... сквозь тысячи преград,
через моря и зарева пожарищ.
И с каждым часом был всё боле рад,
вдруг осознав, что сам себе товарищ...

И Бог очнулся, замерший внутри,
и улыбнулся, ощутив движение,
зажёг свечу, что по сей день горит...
И озаряет МИРООЩУЩЕНИЕ...

27.06.2024


2024
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/55481/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG