як опівночі темрява тлом історій це місто оповине загадкові обриси будинків провалля вікон темна академія танцю глядачі до глядацької зали заходять мереживні крихти зірок зелені скарбнички накопичуй цю пам'ять немов буде вічно вона як опівночі темрява тіло зеленого міста прозоре каміння та повінь на тепло перетворює на неможливі кордони перетнути межу майже більше уже неможливо ось ці обриси слів ось ці остови темних будинків як опівночі темрява всі колискові для сну неможливе стає тут можливим не знаєш навіщо як стає тут навіщо чому вона нас оповине як прозорі зізнання потворні колиски дощу як опівночі темрява нас перетворить на мряку як ми серце полишимо тут мовби все було проти мовби серце твоє до останнього світлу пручалось але ні повертається світло тому що воно |