хіба вартує голос всіх пісень безмовності прощання
ми йдемо цими вулицями щоразу цими худими вилицями бажань цими викривленими просторами неевклідової геометрії всіма цими прошарками змісту
йдемо не замислюючись куди звідки ось ти раптом потрапиш під обстріл що згадати в цю мить що таке найголовніше згадати
хіба вартує голос всіх подробиць твого небуття радість непевна
вголос промовити ось я йду цими вулицями вони що кожної миті можуть перетворитись на попіл але зараз вони прекрасні
зараз це витвір мистецтва колишнього тому що хіба зараз щось вартує мистецтво
хіба когось врятує мистецтво до забуття
хіба вартує голос самотності слів у безладі кожної наступної непромовленої зупинки
щоразу невідомо що за рогом усі схованки викриті
маленькі вогкі хлібні чоловічки ось тут зберися з думками зроби вигляд що існуєш пошепки кожен зміст здається справжнім зроби все нічим
голос усіх пісень перетворюється на попіл це місто створене вигадане з фарб розфарбовки водою
все вартує нічого натомість ти вже живий
ми йдемо цими вулицями закохані в кожен клаптик бруківки
нас можна знимкувати як моделей взуття як життя що просторікує
нас можна загорнути в тонкий папір мов срібло коштовне
неосвічене срібло що вкриється патиною життя