Зотлілий з потіхи в прірві Павлівки. Помітиш, як пробіжиш, - аби не подітись. Завзяті чоловіки пошепотілись - І ці вічні обстріли, - забігли розвідники під дахи хат, а там - вистрілив стрімкий, підлий орк, чітко вишкіривсь чергою, ще живий зловісний... Уліпив снайпер. А долілиць - ганчірки милої Марічки. Смердить змарнілий, міцний воїн, мертвіють вишкірені Зоїні одвірки. Боляче. Задубів здичавілий, затвердів. Застрелив з кулемету, і, утік в лабіринт. Скалічив лицемірів, - я його вже примітив, хай ще походить. Ходить чобітьми заїка біля автівки. Заліпив усі дірки, крутий серед вцілілих. Гомінкий, світяться очі, - покінчив обхід. Біля Тоненького - бійці вилягли геть. Не чи після сивухи-горілки покінчились, обачніше! - тут всі герої. Говіркі при айфоні, - віриш, - як налетіли! Ми одразу прозріли від зловтіхи чорної кішки Матильди. Нізвідки - черга!!!- свіжі замерехтіли, кулі над ними. Ач, груба макітра матінки аж спітніла, - не всиділи в Марійки, - у бліндажі дві ядвіги пригрілись на лівій позиції. Ув стемнілім кутку захрустіли АК. Куріпки сидять в засідці, - вичікують, - запримітив, різкі до чужрї говірки, найгрізніші після мандрівки? А як, заскріпили! Як задзертіли в стримі прудкі ластівки - дрони; зі слізьми своїми сопілками. Міцні криївки заскрипіли підківками. То визріла біда у горі німої ящірки, люті витівки залетіли з найпалкішими, аж погоріли заслінки циліндрів. Просвистіли діди факірами і присіли... Закипіли просіки спідніми пальміри. Крихітки-іскри в імлі білої зірки вночі, - в пітьмі зійшли рідкі паліски, який жах, з кістьми жінки, з скіпками руїн села. Війви посікли свічки в Раївці за півціни. Трембіти у вухах лютують при моїм краю. У мені - одні сиві халепи, і скрізь осколки висікли вікна, різки-свідки, а як засвербіли шибки, залишили тільки стовбури-кілки з німбом димів Жереб'янки. Вицвіли вишні, немов звірились гріхи мої в вцілілій ліриці. Злетілись соколи над Вовчою. Чи відси ці найдурніші співи світів? Ні, це - дзвінки від звіри Гульвіси. Які недобрі квіти під стріхою відьми! А добрі - червоні здичавілі квіти бузку!!! Чуєш, вітри у дірці гільзи дзвенять грішми? Ти з'їш трохи кільки - в розбитім хліві війни? Зіпріли очі мої в піні поту - у бойвому танку. А які ж міцні облізлі стіни фортеці, покалічені вікна заможних хоромів. Піщані річечки місять гілками живі хліби в балці. Ей, механіки!!! Ти відверто вирішив утілити лицеміра, Замаскуй танк, сплівши вінки з хвої, - і ось - під хвіртку в пітьмі летить КАБ. Влетів, неначе здурілі трембіти душі!!! Прогриміли два злодійські КАБи, колись і я - визрію над Доном, а доки свистять мої джавеліни та ширяють завзяті, ударні дрони, скидають околіти на бузувірів.
|