Довічне овіє.
Вікторіє. Зоє.
Тебе, Корніє, 
обійме Зорнійка,
як приїдеш рушієм
в Пишне.
Торішнє добірне
зерно вціліє,
тоді стихія
засіє Рубіжне.

Світле вітре-гордіє,
 сокільське одіссеє,
 ти воложієш вустами.
За моїм лісом, Феліксе!!!
- ти зішлеш
зпітнілою флейтею
відішлеш мені
моє непомітне вірте.

Чи мені ліпше  смерть?
Ані, блаженіше дітей
гріє  серце міцніше!
Непокірне реве вщерть.
Анастасіє! Збожеволієш
над хуткою підірваною Іршею.
Повніє річка і ти прозрієш
від сивих орхідей.

Вб'є смерчем мій нерв
в Ірені після імпрези.
Не йме вінець зі шлейфом
бабія-нікчеми.
Крихітне і вигідне.
Кліше білих лілей за комірне.
Укріплення замість вістей з Дінця.
Підтвердь, що не  витчеш
більше свій хрест на пишних груддях.
Цвірінькне жадібно громінець.
У лютий січень змокріє  єство.
І ти під вінець увійдеш
в храм з аве Марією.

А на весні з топірцем
 у Путівець водієм.
Первісне жвавішає піке -
 діє діджей віршем.
Невже радіє сонце  -
 світне тобі, обрієм -
вічне Дніпре!!!
Мандрівні страхіття Матвія.

Стійте! Це магічний вітерець
 зяє з півдня.
Примітне дзвінке
підірве клен на березі.
Висієш десять відер зерна,
візьмеш врівень.
Не дурійте, бо опрісне
Сіверський Донець.

Не лізте - мінне поле
 прозріє - овіє. Заріже.
Найлютіше пекло.
Сморідне
і найжорстокіше місто.
Болітце несвіже звиродніє.
Аніж новий Буг
визріє ремінцем течії.
А енергійний Тетерів, - 
витече Дервішем.
то емоціям - грішне!
А ти ждеш щем,
з нацгвардійцем!

Яке то вічне жне під меч,
ніж  все ніжніше шаленіє.
Один цвілий хлібець їжте,-
а чи зійдеш в київське метро.
Війна візьме підле,
розвіє спітніле тіло твоє.
Війною розірве стемніле -
змарніле цивільне життя.
Все розіб'є, підніме - підірве,
 тендітне, одімкне чарівне.