Наздожене тебе, спостережнику,
ще ж бо - помпезного і бентежного!
Наздожене протверезеного на тирлі.
А чути грубезне ревище ракет
з лівобережжя.
Від далечезних перегонів
на повній силі
в розосередженому
довжезному каре
легких  цезарських танків.
Війна грає упереджене арпеджіо
іржі затяжною октавою.
Із перевертом  леготу звуків арти,
що підомне під себе
регіт бджоли над бабкою
і стане на скрегіт
занедбаного каменню,
попереду якого
чути потяги із заходу на схід.
Але ж на вежі вітер розпросторює
перегук ракет з півдня на північ.


Якось дуже швидко темніє сонце
у грудні, на Святого Миколи.
Завертілась оця іржавіюча
вічна "бійня" бродячих
і кочуючих зайдів в степах.
А скільки ще вилаялих  в неволі
докорів шепочуться у коморах.
Отут, наче хитрують шпаркі ступи
хвостатої баби Варвари, бо віщуни
оце знову надсилають
штучні безпілотники і злітаються
на негоду у збіговисько до столиці,
у бойове злагодження - на ігралище
над городищем, над градищем.

Старий скареда загубився на вокзалі,
щось верзе і ледве-на-ледве
човпе по залізничній платформі.
Черговою міною скубе його крижмо.
Увідмело навіть брудне листя в укриття.
Трясе і колише лихе крило старий  лебідь.
А собака Мірча більше не підлегла,
більше не сопе під смітником.
Сліпий кіт Тлустий,
більше не з'їсть оселедця.
Ганебно хропе чорний ворон
під час молебнів потягів.
А богослужебниця ворона
превелебно молиться  
за дієвий маневр під час арт обстрілу.
У неї стає сумне лице. І гарячі очі.

Отак, підкрадаючись з усіх горизонтів,
впираючись в снігові хмарища,
джмелять ударні дрони по передку.
Ніяк не угамують свої розборки і наміри.
Куйовдять їх червоним вогнем соколи.
Підняли у чергову нічну атаку кіберів та
посинівшу алкашівню героїв гангстерів!
Літають у степу серед зимної ночі
чорні ворлюки, сині гордюки.
Щурами торохтять у темному мороці.

Добре чутно по самому передку  
іранські шахеди з хитрими траєкторіями
вздовж незакритих коридорів,
посеред чорної зими без поводирів,
повз русла закривавлених річок.
Це комусь міцний мороз пішов по шкірі.
У когось волосся стало дибки - прильоти.
Знову шмагонули по вільній Україні
радянськими  ракетами сини-яничарів.

Прокляне своє комюніке президент.
Біля села Благодатне потовче кулемет.
Пекло. Все -  шкереберть на фермах.
У бліндажі - гарячий дим... у носі...
Це звідкись приліт?
Все тіло відгребло, а у відповідь - зле.
То невже, споконвік крайнебо
все горизонтальне.
Перегребло грубі м'яса...
Із секонхендів... НЗ...
Викинь за ошкребки..
Коло нього нікого...
Напекло... руки кулеметом...
Під пеклом... Гільзи вилітають...
Ач, як просвітило...Лютий  Дон...
Чути переклик скрекотнів.
Бевкнуло. Крекнуло. Гекнуло.

Змайнули на піднятих броньовичках,
зайди, ну, не влучили ваші боєголовки
по цивільним об'єктам.
І що - здорові-живі!
Ат,  - сволота, зрадники тихого  Дону.
Банди літають куманськими шляхами
по донському степу, ніяк не встряжуться.
Розвідники сканують вражі слухи
про якусь наволоч і босу босоту.
Ну, чого, - із громом, із ґуґлом залетіли,
зайнялась пожежа на злітній смузі.
Від їхнього злодійського духу - ну, така вонь,
і досі лютують ці осліплі бузувіри.

Залетів  бойовий настрій в Чорнобаївку,
хитрі витівники збивають ракети
зі стрілецької зброї, віртуози на дроті.
Однак, не скоро втелющився
в задум невіґлас, і  запитує сам у себе:
а звідки взяли вони розумні ПЗРК?

Їхні зведені батальйони  ротуються
в степах України під стійку оборону,
і вже другий рік війни і рік  скінчився би,
якби ще нестомлені мрії у ледарів.
І вже другий рік, як не збрехнулись надії, -
і ось тутечки знову зацюкала дибілка
в сигналі  новою ракетною небезпекою,
і посміхнулася, вимкнувшись на вікні.
Оце все ваша коханка від отої агресорки?

Підождіть,  почекайте ще трішечки,
гультяї, мудаки, зараз вибухне
ваша агресорка-коханка на роялі.
Що вже дотяглися дроти
вашої  кацапурні чи до межі?
Бажаю вам мокшанського часу
до  зимньої линьки. А там ще буде!!!
Чекайте,   опісля щоденного
горя, лиха і халеп
із вашої землі
виходять дульнобойщики,
вичуманьки, берладники,
бродники, берендеї та прохіндеї.
Чекайте опісля затамованої
злоби рабів і помсти бурлаків
ще буде та буде.

Нехай власники рабів
тримають свої нетрі
в  уяві нещасливих народів.
Адзюськи, тьху, пихаті
і бундючнії шалапути.
Тому і червоний сніг
тепер падає:
з жалем на дурні голови;
з вогнем на довжезні фронти.
Йокелемене, кому  заказано,
шуґати і паленіти на стиках?

На якесь лихо блискавично
сіпається язик бородатого дідька.