Тьху, по Дону ширяють
всюди щури,
од, гади, не торгують,
хапають все,
штурмують  живу Русь
і кумкають.
Куме, не пройдуть
гурцалюки-шалапути
хай нервують
янечаруки- баламути
завиють їхні внуки
, ох, ще бігтимуть,
як відчують гукшая.
Хай тренуються.
Хай ще пострибають,
оце зарази.
Куме, лізуть в кругову,
наразі щас, випурхнуть
ці найманюки
на люксову тьму.
Клацаю дашкою
прочесую сектор.
Розбиваються,  
зносять авто в
стіну, на зупинці.
Спалахують орки.
Орки божеволіють,
тріскають жертви.
Шарпаються, гонорово
кочують, полюють
гарцюки в каламуті,
синіють і бухають,
мукаючи по втратам,
плутаються в чужому степу.
Знову сунуть
мокшанські байстрюки,
відрізали їх, руйнують
таврійські степи.
Скубуть і клянуть
шнурки пуйла,
і змерзнуть баламутники
в грудні.
Пощезнуть стяжнюки
в лютому гаю,
згниють і скиснуть,
і не зацвітуть.
Роздовбують
усі фронти-дороги,
рашистські падлюки,
дратують міста ці махлюки,
і все-таки, далеко не втечуть,
а здохнуть ці п'янчуки отут,
гнитимуть гарцюки
самі собою на Дону.
Хух, куме,  знову бузувіри,
волочуть поскубаний труп,
на куцу грудь зітхнули.
Тупцюють в полі. Рипають.
Тю, трюк руля.
Стрінув кочуючу кручу.
Вигулькнув  сюр,
видув струму, хлюпнув.
Сплюнь,  куме, ці мухи
не втечуть, нуртуючи,
ще дертимуть самих себе.

Долітають до нас,
холонуть і здихають.
У них курс на нюх,
шепчуть про слухи.
Виють плуги про глум
і крадуть тузи, шикують.
і б'ють мужі схудлих
хлющів на мурах.
Зайдуть у село
і деруть бюсти вождів.
лізуть в урни.
Здуру здули схудлих
хрущів у тюль.
Чути, тут струснули
вужі  кущі і клуні.
Хлющі пруть у цю прю.
Втнули круг. І клюють.
Рвуть пуп під туш.
Змусили пхнути юнь.
Виють душі, шусть,
ринули в блуд
і вщухли в хаті
Гнуть тьму зірки
і жмуть свій сюр.
Дмуть, втнули, хух,
струснули зруб.
Служби шлють дух, вчули
Ждуть скрут, пульсують
Мнуть гугл,
Чув, звуть люд
Труть бруд
Чуєш, як здихають
мухи і миші на Доні.


У пітьмі історії
не всі  віки велетенські.
Однак в історії України
ще темніє присмерк
часів імперії московитів.
Ще цілком  не осягнута
"заплутана  Україна".
Вона мокшанам
напривиділася  у примарі.

Наразі снився білий дід
байдужому до війни,
а уві сні він заломив
таку ціну за життя,
що аж закрутило у носі,
тому у дрижаках
слобідський  рижик з переляку
відкрив очі на залюдену вулицю.

Корупційна влада видужала
після смертельного поранення,
Вона, наче з неба упала,
і на свої ноги міцно встала.
А на серці у неї коти ще шкребуть,
бо впізнала на свою голову
власну шкуру.

Безвиїзний і вижатий чорний присмерк
у Донецьку, у Лисичанську, в Луганську.
Ніхто ще не визволив себе, приниженого.
І тільки харцизи з ДШК приголомшують.

Сіроманці кумирів з інтрижкою влади
з дивовижним сюрпризом хижості.
Йому вже наостогидла тилова схизма
жаркого подвижництва  у старого бариги.

Жива лінія бойових смерчей - і фронти.
Комусь - море по коліна, а комусь - видужання.
Вичавлений, обчикрижений харцизник
мобілізований. Дуже злий. Обурений.

Палкий і нестримний захисник Києва.
Але худий. Радий, що хваткий. Беручкий.
Вулиці столиці виловили вітра в полі,
і натомилися із здирниками на кордоні.

А на передовій маховик сум'ять із потоків.
І пішли дошкульні прильоти на капризну
біржу бунтівників  віроломної війни.
У повному розпалі  йде війна за волю.

Бойові рейди все викачують без тривоги,
навіть ридає сітьовик у вічнім боргу.
Дошкульний Київ дратує усіх владик,
закривши їм вхід через  Золоті Ворота.

Після руйнування лишаються смітники.
А заодно наклали штрафи на рашистів.
Постійні ці війни батиєвих дрищів.
Заслали чуфикати аби не привикали
галдикати, пхикати, викати,
триндикати, чиргикати, гарикати.

І тут від хвилювання за  тайники
намикалися кошові єретики з службами
двірників-темників, таксистів-ямщиків,
дратівників-комірників-таджиків,
жалібників-відшкодівників-покликачів
ґвалтівників-бабників-витівників.

Щоночі холості групи шахедів
вибивають  вікна у чужаків і шпиків,
і розкидають смітники на Куренівці.
Аби не запаморочити свою  войовничість,
цеховикам  спантеличили мізки,
аби не гарикали на чарівників мереж,
і видали  житло утікачам із Донецьку.

Як увійшла маячня у хутори на Дону.
А ти ж там одразу загуцикав і привид,
на усіх стільцях не устиг посидіти,
але щось мугикав і весь
на московитських  спотикачах,
і одразу - своїми розстріляний.

А це знову ионкоязикі  викидні  дратують
задонських зайд у Краснодоні,
що і сам старий чорт Мамай не забрикає,
сховає свої кучеряві брови під папахою.

А ти чо мовчиш собі, і вже  не думаєш,
як сьодні народ зарубує віки собі на носі.
Нечиста сила сорому до сих пір дратує
тисячолітню рабську історію неволі.

Вчора вічні боржники засмикалися,
заколошкались на  якусь халепу.
А це собі безтурботний хмільник смажив
золоту рибку до ьілоруської барабольки.

Не встиг, жалюгідно відвертий скарбник
за своє сліпе щастячко у сльозах
злизує з мощей пресвятої Варвари
показний  страм на очах у пастви Лаври.

І знову група шахедів ричить на Київ.
Проте рятівні дощі Києва - широкі у просторі.
Ах,  ти сякий-перетакий - неаби-який руль.
Як зайдуть шахеди по руслу Дніпра,
так там крутий патруль на ВП ЗПУ-2.

А чому немає укриття на Трухановому острові?
Якщо залітають шахеди від Козина
так там чатових ціле царство
у чепурної  баби Яги,
тому -  потрійні укриття в Конче-Заспі.

А як пролетять через Погреби по Десні,
там їм одразу  зашийок від чортівні -  
А якщо пролітають через  Тетерів та Ірпінь,
тоді їм - ломикамінь піде у слід.

Так ні, один мандрівний шахід  з русні
впав плашмя на живіт на майдані
і щей регоче з навіженої раші.
Мопед втратив курс
на крайні чверть шляху.
Ой, ні, тепер хитрющі, постій, рішучий, -
у ньому є підключений  чіп-розвідник.

А ти, бачу тямущий, бідолаха, -
у нірвані підсвічуєш свого "хруща".
Ти ще не визнав чуже горе,
чуже лихо,  страждання війни?
Воля пізнається лише тоді,
коли гарячий на руку бовдур,
нашльопає тобі по макітрі.
На грізний переляк родини чахлий
страшно застогнав на весь світ і вмер.

Однак, тактичні мости уже розвалені.
І  явна ненависть до війни - бо це вічна
боротьба за  волю у своїх руках!
Неприхована кров у видимій різні
невільників та рабів тече Доном
у всеросійській  імперії зла.

За ходячими привидами війни
чи не кожного чмудрягала зі сходу
муха вкусила за вухом, в лису макітру.
Прочухала кожному слух, нюх і смак
із бідолашним закликом до війни.
Отакої, таки чкурнули, на  розлучення
двох ідолів півночі після  іга вічної
омани і вічної дрючби в імперії.
А чи забули орду, як мокшани
на всі вічні дрючби йшли
тільки віроломною війною,
скаженіли дикою агресією.


Який набряклий ґедзь на Оці
вкусив цього безмозлого дідька
за кінчик його довгого язика?
А ці болотяні "жуки"  перенесли
танталові муки від "укусів" зміїв
підкилимних маневрів
непричетного дідька.

Скоро постане  вільна єдина Україна.
Вже завтра проб'ють куранти час
вождя криміналу старої імперії зла.
Вже завтра  виведуть
Чахлого Невмирущого
на кривавий майдан
перед народами
із мокшанського болота