Рідне село перейшов перегоном,
вже колом дремене сповнене
зроджене з обох мотлохів епох - ворох.
Ще жене пройденою землею,
сповнене в моє горе-село Погреби.
Оце той роздроблений погост,
топчеллємо покос. Осоромлений
степ - леметом верб шепче, обтерсь.
Провело телефон зойком, -
проклене прокреслене через борозень,
з гомоном соче осонцений дощ,
горем оголене до хворого
жовтого розпеченого клену.
Все попалене. Все розломлене.
Перетомлений червень з явором,  
стережуть червлену дорогу додому.
Холодне непромовлене небо
зводе пропелером перехрестя.
Скороджене поле - черлене.
Молодече горе-льон. Переполох.
Стерплю стерню. Отже збережемось.
Є ще сполох Божого, пророче скоморох,
бо повно зджерелене і розвогнене.
По зграях ворон знайшов схов склепу.
Зболене око - не щезне мертве зорею,
Повержене сонце не знайдене, -
з потертих плечей древніх терез берез.
Явлене королеве дерево - недород.
Обережно.
Осліпнеш, розіпнеш все.
Осягнеш вперте жертвецтво у борг.
Окреслено рокоче цей ворог. Стогне.
Чортополохне потворне з гоготом.
Все просто  рвоне вгору людолов.
Чорне золото черг реве в березі.
Йдеш до мене, од, смерть в мене почесть.
Вереск хору колобродом
Серйозно. Ворог йде без грошей.
Маневр  без прогнозу - це борг.
Веселе поле Дону воскресло з очей.
Одне порожнє слово обережно втовк.
Серед гостей доженеш неповторне.
Проповз безмежне горе полем,
щем щепоче "Боже!!!" зелене степом.
Порох з єлеєм, те молоде
словом бренькне, не доторкне
твоє тверде серце, простогне
голосом, як проспіває соловей.
Сорок котелень рожеве небо жене.
Це сорок полеглих коло кулеметів.
Одноденно перелове все втомлене.
Ревом пощезлих гогоче електровоз чергою.
Ніколи не звикнеш тут жити,
гайнеш геть, черпнеш спраги...