Сергій НегодаХоровижа Українифантом затремтів у зеніті відчаїв фатум затявся реготом вишкіривсь ожив оркестром гоже та дзвінко ударив за вітром і зірвався йолопом розверзається простір моєї свідомості за витоком невагомого нагло заметався і потоком вибрався оминув перешкоди та ось твій оплот у трісках гілок люто заджульсував міцними пропелерами розворушив увесь край аж гілля затріскало зайшов то ти круто але провтикав перед кордоном вігнав себе в ясен сколихнув ошалілих новою кров'ю надвис колообігом зворушився на невагомості зірвався живим жуком упав уже мертвим соколом назад повернув відстрілявся блискавками більше не встав по руслу поранив річку вимикнув силу підняв вгору запасну вертушку накреслив піке у вирії ********** Мовчить притча зради. Зубожіння. Гола порожнеча затруює все небо. Схил розмежованого чорного лісу над розбурханою річкою. Вітер війни. Рече ярами, клекоче вістрями байраків. Озирнувся. Чужа. Підняв очі. Відмова. Навколо стовбури - мертвий, рудий ліс. Обірвала веремія війни шорсткість мою. Твоя, моя, - наша, своя, - це рідна земля. Витягне тебе в життя своє, щедре, мудре, а якщо ні, то розтерзає коріння щосили. Одзвуки бистрини розірвались об схил. Переляком увібрало звук листя всю силу перекату, зникло його блукання луни перегірклими просіками. І знову тиша овиду над дугою кургану, За всіх стоїть один зречений курган у лісі. і пітьма горизонту могил, - терпкі полини. За всіх стоять довгі ряди хрестів. Під вибитим мостом - на дні моїх дум, раптовий тріск і свист - розриви мін. Сива сутінь встала і все спалила поперек землі. Рушення обгорілих дерев на крутих берегах, гуркіт води, сплески вилітають із русла нерозривної Прип'яті. І продирає одразу душу заклинанням. Крик ошалілого хижака. Впився в дуба. Роздерта луна пішла по лісу в надломі. Похитнувся між порубаними дубами. Поміж горбатих хатів найсвятіша мить. Упав озвірілий. Жах. Тіпаються кінцівки. Здихають прострумлені нерви тіла. Пропахлене повітря, кров у горлі. Єсмь землі. Відсутнє розмірене дихання. Єжвь луни. Зникло чорне сонце в очах. Єзнь шуму. Вийшло життя з ряду орбіт. Єчвь вітру. Зник резонанс серця від усіх. Заціпилась луна від болі, переплинулась. Я чую справжній крик зради від хижака. Миттєва смерть. Одна куля в його голові. І ким би ти не ставав. І хто би ти не був. Завищав верх проклятого лісу. Лемент. Корчиться тіло. Важчає і стихає біль. Підійшов тяжкий час. Говорить зброя І чини з ворогами такі прості. У пекло. Озвався табун, своїм тупотом протяв ліс. Змучений нечуваним воронячим криком ліс. Чорні ворони розлетілися в усі сторони. Дикі лисиці завили - переполох у зайців. А в цей час тигруля вполював косулю. А в берлозі спить собі молодий ведмідь. І де ти мій видимий край проліг? Не бачу. |
2023 © Сергій Негода |