Зазираю в душу, а там – небо.
Тільки вкрите воно,
Наче цвілою ватною ковдрою.
Хмарами давніх образ.

Засирають душу, а там же – небо,
І не бачать вони, що вкрите воно
Дощем невиплаканих по свободі і щастю сліз.

Забирають душу, а з нею й небо.
Більше нічого забирать.

Завмираю. Мушу. Не бачу неба.

Помираю.