Дійти до Муромки…
Уткнутися обличчям в луг.
Вдихати
пекучий запах трав…

…Перевернувшися,
закрити очі
і
завмерти, слухаючи небо.

У темінь тиші.
Ось, жайворонок…
...Та бджолиний вертоліт.
... І ворушіння трав крізь кониковий скрип.

... І ще, метелик.
Так, метелик, що затьмарив
на мить світило
у примруженому оці.

І раптом!
Видихнути все це.

А потім,
стрепенутися з куріпкою
і геть піти.

І знову степом, степом,
щоб
перетворитись в іжицю
і зникнути, як тінь,
з очей людських.

На-зав-жди.