В одному місті жив собі мольфар. Де саме, це не так уже й важливо. Він цілий світ собі мав за вівтар, Ростив в садочку яблуні та сливи. Не мав грошей, але й не мав боргів, Цікавився лише духовним спадком. Він не чекав наскоку ворогів - Вважав протиприродним аж занадто. Як в лютому усе розпочалось, Ракетні важко пережив заграви, Добу долав розгубленість та млость, А потім взявся до своєї справи. Він екзотичний знав один секрет, Що в Тихому надибав океані. Так, саме океану посеред, Як подорожував на острів Танна. Його навчав ретельно сам Джон Фрум, Пророк і гуру всіх меланезійців. Проходив тілом ритуальний струм, Від знань нових він навіть просльозився. Наука ця була не просто так, Для дива вистачало купи хмизу: Умів зробить із дерева літак, Сказати мантру - й той ставав залізним. І ось тепер на задньому дворі Спочатку туго, потім - в темпі вальсу, Нехай в процесі трохи і взопрів, Він наробив із дерева "хаймарсів". Бо знав, що це найбільший дефіцит Й найкраще перемелює ординців, Вже бачив, як подякують специ, І мрію наливав по самі вінця. Півдюжини так вистроїв рядком, Камлать меланезійською перфектно Почав, але зуб стукнув язиком, Добившись трохи іншого ефекту. Раптово залунав із неба свист, Від вибухів навкруг все стало дибки. Привабити "калібри" - той ще хист; Аж ледве встиг чаклун стрибнуть до глибки. Не дуже засмутився наш мольфар - Позбиткувався все ж над ворогами. У відомості хоч не та графа, Та й так, вважає, вийшло непогано. Почухав у потилиці такий І тихо проказав із сміхом срібним: "А добре, що робив не літаки, На них бо більше дерева потрібно."
|